- Rus
- Ukr
Повчання Високого
Переклад - Віталій Кривоніс.
Джерело: Журнал "Самиздат".
1 Двері усі,
як прийдеш додому,
ти роздивись,
ти перевір,
бо невідомо,
недруг який
там причаïвся.
2 Щедрому шана!
Гість прибуває,
де має він сісти?
Квапиться дуже
до вогнища той,
хто здалеку прийшов.
3 Вогонь потрібен
тому, хто прийшов,
і коліна замерзли.
Одяг і харч
згодяться тому,
хто рушив у гори.
4 Потрібна вода
тому, хто надходить,
рушник і запрошення ґречне,
гідно учиниш,
його розпитавши
і слово почувши.
5 Мудрість потрібна
тому, хто далеко забрів;
знайоме все вдома;
сміються у вічі
дурню тому,
хто сяде між мудрих.
6 Розум свій муж
не має хвалити,
краще його приховати;
мудрий і тихий,
на хутір зайшовши,
шкоди нечасто зазнає;
бо друга вірнішого
нема у людини
за розум великий.
7 Муже обачний,
у гості як прийдеш,
тихо балакай,
вухами слухай,
очима дивись;
так робить всяк мудрий.
8 Той є щасливим,
хто здибати зміг
хвалу і пошану;
добру пораду
нелегко знайти
в грудях у інших[1].
9 Той є щасливим
серед живих,
хто має собі
шану і мудрість;
пораду погану
муж часто знайде
в грудях у інших.[2]
10 Ліпший тягар
чоловіку в дорозі
це розум великий;
він кращий за скарб
у незнанім краю;
то бідних багатство.
11 Ліпший тягар
чоловіку в дорозі
це розум великий;
кепський в дорогу
зробиш запас,
як пива нап'єшся.
12 Такого добра,
як люди гадають,
від пива не буде;
бо чим більше п'єш,
тим менше твій розум
належить тобі.
13 Чапля безпам'ятства
лине над світом,
розум краде у людей;
птаха отого крильми
зв'язаний був я
у домі Гуннлод[3].
14 П'яний я був,
пива напився,
у мудрого Фьялара;
та те в пиві найкраще,
що хміль як піде,
повертається тяма.
15 Обачним і скромним
хай буде у князя нащадок,
і в січі відважним;
Веселий і радісний
буде хай кожен
до смертного ложа.
16 Дурня надія
смерті зректися,
уникнувши битви;
та старість настане,
не знáйде ніхто
од неï прихистку.
17 Лупає дурень очима,
прийшовши до рідних,
мовчить чи балака;
та варто йому
зробити ковток, -
спливе його дурість.
18 Лиш той є розумним,
хто ïздив далеко
у різні краï,
досвід його
часто підкаже,
що інший замислив.
19 Чарку тримаючи, муже,
пий медовуху, та в міру,
мову веди як годиться,
буде не дивно
ані для кого,
як спать рано підеш.
20 Жадібний муж,
тями не маючи,
жере собі до загину;
часто сміються
з пуза дурного,
як прийде до мудрих.
21 Знає худоба,
що скоро вже треба
іти з пасовиська;
а муж нерозумний
спинитись не може,
живіт напихає.
22 Муж нещасливий
і кепськоï вдачі
кепкує з усього;
знати не може,
хоча знати мав би,
що й сам не без вади.
23 Муж маломудрий
сидить цілу ніч,
роздумує думи;
стомиться він,
як ранок настане,
і вся з того користь.
24 Муж нерозумний
щирість помітить
у посмішці друга.
Де йому знати,
що з нього сміються,
як з мудрими сяде!
25 Муж нерозумний
щирість помітить
у посмішці друга;
та знайде він,
прийшовши на тинг,
прихильників мало.
26 Муж маломудрий
гадає - все знає,
як в хаті сидить;
путнього зможе
мало сказати,
коли запитають.
27 Муж нерозумний,
як прийде у гості,
хай краще мовчить;
ніхто не помітить,
як мало він знає,
коли небагато і скаже;
та муж нетямущий
знати не може,
що бовкає він забагато.
28 Мудрим вважають
того, хто спитає
і сам розповість,
жоден сховати
не зможе з людей,
що трапив собі на шляху.
29 Хто багато балака,
не може змовчати,
той бовкне дурницю;
хто прудко вертить
язиком без упину,
часто поплатиться важко.
30 Поглядів зверхніх
на інших не кидай,
в гості прийшовши;
мудрим ся дуже хтось має,
поки його не питають,
і весело далі пирує.
31 Мудрим ся має,
хто з хати чкурнув,
образивши гостя;
не знає дотепник,
що жартом своïм
гнів набалакав на себе.
32 Люди частенько
ґречними є навзаєм,
аж посваряться раптом,
чвари старі
згадати готові,
перечить гість гостю.
33 Рано поснідай,
та в гості зібравшись,
добре поïж.
Сидить і сопе
той, хто голодний,
і зможе промовити мало.
34 Звивистий шлях
до кепського друга,
хоч хата його недалеко,
до доброго друга
дорога проста,
хоч і неблизько живе.
35 Гість, як прийшов,
сидіти не має
задовго в господі;
збридне і друг,
як мешкає довго
в хаті чужій.
36 Дім - це чудово,
хоча б і малий,
та ти в ньому ґазда;
хоч дві лиш кози
і дах із лози, -
ліпше це, ніж просити.
37 Дім - це чудово,
хоча б і малий,
та ти в ньому ґазда;
серце кривавить
у того, хто харч
має просити.
38 Мужу не гідно
зброю забути,
в мандри зібравшись;
бо не відомо,
коли на шляху
спис знадобиться.
39 Не знаю тих добрих
і щедрих людей,
хто дару не візьме,
чи скнари такого,
що дяки не прийме
за свій подарунок.[4]
40 За статками тими,
що нажито ïх,
побиватись не варто;
візьме накоплене ворог,
те, що гадав дати другові,
вийде на гірше.
41 Зброю і одяг
друзям даруй,
то ïх вельми потішить;
щедрий і щирий
дружбу зміцнить,
якщо буде доля ласкава.
42 Другу своєму
вірним будь другом,
даром плати за дарунок;
кпина за кпину
гідна віддяка,
за зраду - обман.
43 Другу своєму
вірним будь другом,
також і друзям його;
з недругом друзів
жоден з мужів
знатись не мусить.
44 Знай же, як є в тебе друг,
якому ти віриш
й від нього добра дожидаєш,
думками ділися із ним,
дарунки роби,
часто навідуй.
45 Як маєш знайомця,
віри якому не ймеш,
та хочеш від нього добра,
красно із ним розмовляй,
мислі приховуй,
обманом за зраду плати.
46 Також із тим,
кому віри не ймеш
і маєш підозри:
мусиш всміхатись йому,
розмовляти красиво;
подібним плати за подібне.
47 Юний я був,
мандрував самотою,
шлях загубив;
скарб віднайшов,
як попутника здибав:
людям людина радіє.
48 Щедрим, відважним
ліпше живеться,
рідко вони знають лиха,
а муж нещасливий
жахається всього,
мов скнара від дару[5].
49Одіж свою
дав я у полі
двом дерев'яним мужам[6];
людськоï подоби
це ïм надало:
ганьбиться, хто голий.
50 Чахне сосна,
що росте самотою,
корою не вкрита;
так і людина
без інших людей.
Нащо ïй довге життя?
51 Пломінь яскравий
палає між друзів непевних
повних п'ять днів[7],
а шостий настане,
згасне вогонь,
і дружбі кінець.
52 Великий дарунок
не завжди згодиться,
часто придбаєш за менший;
за півпаляниці
та чарку неповну
друга я здибав.
53 В малоï піщинки,
у хвильки малоï
і розуму мало.
Також і люди
не всі розумаки;
порівну всяких на світі.
54 Мудрим помірно
буть має муж,
мудрувати не сильно;
ліпше живеться
людям таким,
що не розумні надміру.
55 Мудрим помірно
буть має муж,
мудрувати не сильно;
мудрих серця
рідше радіють,
ніж у немудрих.
56Мудрим помірно
буть має муж,
мудрувати не сильно;
долю свою
наперед хто не зна,
живе без турбот.
57 Жар від жарини
прийме вогонь,
й від пломеню пломінь;
людина в людини
науки дістане,
нахабства - в свині[8].
58 Рано вставай,
як хочеш відняти
в інших добро чи життя;
не матиме здобичі
лéжачий вовк,
а заспаний муж - перемоги.
59 Рано вставай
і йди до роботи,
коли трударів небагато[9];
бариться чимало,
хто зранку проспав,
багач, хто бадьорий.
60 Дошок для даху
й доста кори
може відміряти ґазда,
і заготує,
скільки потрібно,
дров на півроку.
61 Вмитий і ситий
на тинг вирушай,
хай би одежа негарна;
взуття і штанів
не стидається муж,
як і коня в поводу,
кращого як не дістав.
62 Голову хилить
гнівно орел
над хвилями древнього моря;
також і муж
між ворогів,
як не має підтримки.
63 Спитати і мовити
той має вміти,
хто хоче прозватися мудрим;
відати мусить
один, а не двоє,
решта узнає від трьох.
64 Силу свою
має розумний
обачно являти;
виявить він
й поміж звитяжців
за інших сильнішого.
65 . . .
за певні слова,
сказані мужем,
іноді важко платити.
66 Бувало, зарано
приходив я в гості,
або надто пізно;
тут випили пиво,
там ще й не варили,
немилий, на кого не ждали.
67 Тут і там на гостину
запросять мене,
як м'яса не буду просити,
чи два шматка шинки
я другу віддам,
один в нього з'ïвши.
68 Вогонь - це чудово
для роду людей
і сонячне світло,
здоров'я міцне,
як має людина,
й без лиха життя.
69 Той ще не зовсім нещасний,
хто має погане здоров'я;
хтось є синами щасливий,
мудрістю інший,
тучною отарою - третій,
хтось добрими справами славний.
70 Краще живим
бути, ніж мертвим,
завжди живий наживеться;
я бачив: багаття
здіймалось багатому,
та був він приречений смерті.
71 Їздити верхи
може кульгавий,
пасти череду - однорукий,
стане в пригоді й сліпець,
доки не спалять,
і жодного зиску з мерця.
72 Син - це чудово,
хай навіть спізнився
побачити батька;
пам'ятний камінь
край шляху не стане[10],
як син не воздвигне.
73 Двоє з одним ворогують,
язик голову згубить;
під кожним плащем
рука, разити готова.
74 Ніч весело стріне,
хто має добрі припаси[11],
реï короткі на судні[12];
тривожна осіння пітьма;
зміниться вітер
не раз у п'ять днів,
частіше - за місяць.
75 Статок великий
часто з людини
дурника робить;
один є заможним,
інший - бідняк,
і в тому не винен.
76 Гине худоба,
родичі гинуть,
і смертний ти сам,
та смерті не відає
слава гучная
гідних учинків.
77 Гине худоба,
родичі гинуть,
і смертний ти сам,
та знаю одне,
що смерті не звідає:
вмерлого слава.[13]
78 Повно добра
я зрів у Фіт'юнга[14] синів,
та стали вони жебраками;
так і багатство
жартує з тобою,
то друг непостійний.
79 Муж маломудрий,
раптом діставши
статок чи жінки кохання,
стане пихатим,
але не розумним,
далеко зайде у нахабстві.
80 Ось що скажу,
як про руни спитаєш
богоприйдешні[15], -
ïх сильні створили[16],
а вирізав ïх чародій[17];
краще тому, хто мовчить.
81 День під вечір шануй,
жінку - на вогнищі[18],
меч - після бою,
діву, як стала твоєю,
лід, як тримає,
пиво, як випив.
82 Дрова на вітрі рубай,
у моря погоди чекай,
дівчину зваблюй в пітьмі[19], -
день усе бачить;
човен хай морем біжить,
а щит - захищає,
меч хай рубає,
а діва - цілує.
83 Пиво у вогнища пий,
по кризі ковзай,
шкляву кобилу купи,
а меч, як іржавий[20],
вдома коня нагодуй,
хорта ж - у сусіда[21].
84 Правду скажу:
мужу не варто
жінки словам довіряти,
кругу верткому
серця в них подібні[22],
і зрада у грудях лежить[23].
85 Луку, що тріснув,
вогню, що палає,
вовку прудкому,
галасливій вороні,
свині, що вищить,
без кореня древу,
хвилі високій,
котлу, що кипить,
86 летючій стрілі,
валу, що пада,
кризі осінній,
зміï, що згорнулась,
жіночим словам,
ламкому мечу,
ведмежим забавам
і конунга синові,
87 хворій худобі,
холопу свавільному,
лестощам відьми,
супернику павшому,
88 раннім врожаям
віри йняти не варто,
як і юному синові;
погоді для сівби
і розуму сина
вірити сильно не треба.
89 Братовбивці нащадку,
як стрінеш його на шляху,
хаті палаючій,
коню зашвидкому, -
бо стане негодним,
як ногу зламає, -
вірити муж не повинен
всьому, що названо тут.
90 Жінку кохати прекрасну,
що змислила підступ,
як на коні без підків
прудкому, дворічному
і норовливому,
льодом чвалати,
чи у негоду
човен вести без стерна,
чи гнати кульгавому
оленя в горах.
91 Нині скажу я,
бо знаю напевно:
брешуть і жони, й мужі;
хто ґречно балакає,
здумавши підлість,
той і розумному
тяму затьмарить.[24]
92 Мову красиву веди
і скарби обіцяй,
як хочеш від жінки кохання,
личко хвали,
вроду жіночу:
завжди жадане дістанеш.
93 За любов зневажати
жоден з мужів
інших не має;
часто і мудрий
втратить у пристрасті розум;
дурневі то невтямки.
94 Зневажати не завжди
муж має інших
за те, що всякого трапить;
здуріє й мудріший
з людських синів
од зваби міцноï.
95 Тобі лиш відомо,
що в серці твоєму,
які там думки;
розпач - хвороба,
важча за інші,
які лиш відомі знавцям.
96 Звідав я це,
як сидів в очереті,
чекав на миленьку;
тіло і серце
віддав би за неï,
та втримать не зміг.
97 Біллінга доньку
знайшов я на ложі,
спала, сонцесяйна[25];
слави-бо ярла[26]
не так я жадав,
як бачити любе обличчя.
98 "Як вечір настане,
ти, Одіне, прийдеш,
як маєш до діви розмову;
знати про це
ніхто не повинен,
бо вийде на гірше".
99 Потім я зник,
і кохання, здалося,
затьмарило розум мені;
одне мав на думці,
що стане моєю
вона неподільно.
100 Я згодом прийшов:
були наготові
ратники збройні
з вогнем смолоскипів,
і купи колод,
що шлях заступили мені.
101 Ближче до ранку
я знову прийшов,
вартові вже поснули;
сіру я суку знайшов
замість пригожоï діви,
до ложа прив'язану.
102 Діва вродлива підчас,
як викрити зможеш ïï,
підлості має на думці.
Звідав я це,
коли намагався
звабити жінку на втіху;
отримав ганьбу
від мудроï діви,
а втіхи знайшов я замало.
103 Будь вдома ласкавий
й з гостями привітний,
підтримуй вогонь[27],
тямущим і мовистим[28] будь,
як хочеш прозватись премудрим,
добра так дістанеш.
Йолопом зветься,
хто мало що може сказати,
то доля немудрих.
104 У древнього йотуна[29] був я,
назад повернувся:
мало дістав би мовчанням;
слів я чимало
промовив і став переможцем
у Суттунга залах.
105 Гуннлод мене частувала
на золотому престолі,
підносила меду;
кепсько віддячив
я згодом за це,
за чемні вітання,
за щиру любов.
106 Раті пащека[30]
з волі моєï
гризла каміння,
знизу й згори
йотунів стіни[31] постали
мені на погибель.
107 Добрий дарунок діставши,
потішився вельми,
як мудрий зуміє,
бо Одрерір[32]
нині забрав
до древнього князя[33].
108 Зміг би навряд чи
полишити я
йотунів дім,
коли би не Гуннлод,
жінка пригожа,
яку обіймав я.
109 Наступного дня
рушили йотуни[34]
спитати Високого
в чертогу Високого.
Чи Бьольверк, питали,
до дому вернувся,
чи Суттунг його погубив?
110 Дав Одін присягу
на персні священнім[35];
чи можна йому довіряти?
Суттунга зрадив,
викравши зілля,
плакала Гуннлод.
111 Чари промовлю
з чарів престолу[36]
понад Урдбрунні[37],
зрів я у тиші,
зрів я у мислях,
слухав я мову людей;
руни пізнав я безцінні,
радились там,
при домі Високого,
в палатах Високого,
так я почув і скажу:
112 Поради такі, Лоддфафніре,
ти нині отримай, -
як добре затямиш,
стане в пригоді почуте:
вночі не підводься,
як тільки за кимсь не слідкуєш,
або перевірити треба,
чи в домі немає чужих.[38]
113 Поради такі, Лоддфафніре,
ти нині отримай, -
як добре затямиш,
стане в пригоді почуте:
відьму на ложі
не спи, обійнявши,
й вона тебе хай не голубить.
114 Так вона зробить,
що стануть нелюбі тобі
тинги та мова людська;
ïсти не схочеш,
ані з людьми спілкуватись,
сповниться смутку твій сон.
115 Поради такі, Лоддфафніре,
ти нині отримай, -
як добре затямиш,
стане в пригоді почуте:
жінку чужу
ради забави
не зваблюй ніколи.
116 Поради такі, Лоддфафніре,
ти нині отримай, -
як добре затямиш,
стане в пригоді почуте:
в гори чи фьорди
як вирушаєш,
ïжі надовго візьми.
117 Поради такі, Лоддфафніре,
ти нині отримай, -
як добре затямиш,
стане в пригоді почуте:
людям недобрим
жодні негоди своï
довіряти не варто,
бо зліï люди
ніколи добром не відплатять
за щирість твою.
118 Спіткало нещастя,
я бачив, єдного мужа
через облудне слівце
жінки лихоï
брехливий язик
зробив його мертвим.
119 Поради такі, Лоддфафніре,
ти нині отримай, -
як добре затямиш,
стане в пригоді почуте:
знай же, як є в тебе друг,
якому ти віриш,
часто навідуй його,
бо заростають
кущами й травою високою
стежки, якими не ходять.
120 Поради такі, Лоддфафніре,
ти нині отримай, -
як добре затямиш,
стане в пригоді почуте:
добра людина
для довгоï бесіди годна,
то поміч тобі у житті.
121 Поради такі, Лоддфафніре,
ти нині отримай, -
як добре затямиш,
стане в пригоді почуте:
дружбу міцну
ніколи в житті
розривати не квапся;
серце скорбота поглине,
як щиро не зможеш
ні з ким розмовляти.
122 Поради такі, Лоддфафніре,
ти нині отримай, -
як добре затямиш,
стане в пригоді почуте:
жодних розмов
вести не варто
з дурком безголовим,
123 бо кепська людина
завжди забуде
відплатити за добре,
а гарна людина
добро пам'ятає,
відплатить пошаною.
124 Людині близькій
можеш довірити
всі думи своï
це завжди краще,
ніж недомовки;
другові всяке кажи.
125 Поради такі, Лоддфафніре,
ти нині отримай, -
як добре затямиш,
стане в пригоді почуте:
трьох навіть слів пошкодуй
для мужа лихого,
часто на краще уникнути
бійки на стежці вузькій.
126 Поради такі, Лоддфафніре,
ти нині отримай, -
як добре затямиш,
стане в пригоді почуте:
чоботаря не навідуй,
ні зброяра-списотеслю,
якщо сам собі ти зарадиш,
спис із держалом поганим
чи чоботи кепсько пошиті
мороки тобі завдадуть.[39]
127 Поради такі, Лоддфафніре,
ти нині отримай, -
як добре затямиш,
стане в пригоді почуте:
вчинки паскудні
паскудними й зви,
пощади не дай ворогам.
128 Поради такі, Лоддфафніре,
ти нині отримай, -
як добре затямиш,
стане в пригоді почуте:
ніколи поганому
ти не радій,
шукай лиш добра.
129 Поради такі, Лоддфафніре,
ти нині отримай, -
як добре затямиш,
стане в пригоді почуте:
вгору очей
в бою не підводь, -
заклякне заклятий
чужинськими чарами
навіть хоробрий.
130 Поради такі, Лоддфафніре,
ти нині отримай, -
як добре затямиш,
стане в пригоді почуте:
як з жінкою гарною хочеш
розмову ти мати приємну,
і втіху отримати з нею,
ласкаво до неï звертай
і слово тримай непохитно;
добро не набридне людині.
131 Поради такі, Лоддфафніре,
ти нині отримай, -
як добре затямиш,
стане в пригоді почуте:
витримку май,
та не будь нерішучим;
з хмільним будь обачним
й з чужою дружиною,
по-третє, затям,
з крадіями не знайся.
132 Поради такі, Лоддфафніре,
ти нині отримай, -
як добре затямиш,
стане в пригоді почуте:
кпити й сміятися
з гостя здалéку
ніколи не варто.
133 Часто не знають
на посиденьках,
хто завітав;
муж ніби і добрий,
але не без вади,
стане в пригоді й поганий.
134 Поради такі, Лоддфафніре,
ти нині отримай, -
як добре затямиш,
стане в пригоді почуте:
над сивим співцем[40]
не смійся ніколи,
благо нерідко у слові старого;
часто із торби староï
слово розумне дістанеш,
з тоï, що висить з міхами,
шкурами вкрита,
лахміттям рабів[41].
135 Поради такі, Лоддфафніре,
ти нині отримай, -
як добре затямиш,
стане в пригоді почуте:
на гостя не гримай,
геть не жени,
поможи йому в скруті.
136 Вишибуть браму,
як будеш пускати
всіх на подвір'я.
Персні даруй,
інакше добром
тебе не згадають.
137 Поради такі, Лоддфафніре,
ти нині отримай, -
як добре затямиш,
стане в пригоді почуте:
як пива нап'єшся,
земля допоможе,
земля-бо лікує похмілля;
вогонь - від хвороби,
а дуб - від закрепи,
від порчі - колосся,
а жито - від грижі, -
назване тут допоможе, -
верéс від укусів,
а руни - від лиха,
землиця ж вологу поглине.
138 Знаю, висів я
на вíтрі холоднім
цілих дев'ять ночей,
списом пробитий
Одіну в дар,
сам собі в жертву,
в гіллі того древа,
чиє коріння
сягає глибин,
людям незнаних.[42]
139 Ніхто не живив мя,
ніхто не поïв,
дивився додолу,
руни підняв я,
із криком підняв ïх,
аж потім упав я.
140 Дев'ять чарівних пісень
спізнав я від сина Бьольторна,
Бестли[43] батька,
випив я чарку
віщого меду,
зілля з Одреріру[44].
141 Отримав плоди
я мудрості тоï,
мов жито, ростив ïх,
словом від слова
мову творив,
ділом від діла
справу вершив.
142 Руни знайдеш
і знаки премудрі,
знаки великоï сили,
знаки великоï моці,
вирізав ïх чародій,
а боги створили,
а Хрофт[45] крáсив кров'ю[46].
143 Одін у асів,
Даïн - у альфів,
і Двалін у двергів,
Асвід у йотунів,
144 Зможеш ïх різати?
Зможеш тлумачити?
Зможеш офарбити?
Зможеш ужити?
Зможеш спитати?
Зможеш ти жертву принести?
Зможеш роздати[49]?
Зможеш ти требу покласти?
145 Богів краще геть не питати[50],
ніж класти ïм треби без міри,
дарунок відплатою цінний;
краще вже ніц не роздати,
ніж забагато колоти.
Так Тунд[51] начертав
смертних судьбу,
там він вознісся[52],
коли повернувся.[53]
146 Пісню я знаю,
незнану і жінці вождя,
і роду людей.
Як буде потреба,
поможе вона
від горя й печалі,
у справах важких.
147 Знаю я інше закляття,
людям корисне,
що хочуть хвороби зціляти.
148 Знаю і третє:
як матиму сильну потребу
себе захистити у битві,
леза я гострі
так зачаклую,
що стане та зброя негодна.
149 Знаю четверте:
як мені путами
члонки зав'яжуть,
так заспіваю,
що вільним зроблюся,
звільнять кайдани
ноги і руки.
150 Знаю і п'яте:
як в битві у мене
стріла полетить,
кину лиш погляд,
і спинить стріла
смертельний політ.
151 Знаю і шосте:
як шкоду мені
зроблять корінням[54],
людина така
словом моïм
буде у владі моïй.
152 Знаю ще й сьоме:
як пломінь побачу
над домом з гостями на лавках,
пожежу приборкаю,
дам ради з вогнем,
таке заспіваю закляття.
153 Восьме я знаю,
всім воно, певно,
буде корисним:
ненависті паростки
поміж людей
на дружбу зверну.
154 Знаю дев'яте:
як буде потреба,
човен нестиме на скелі,
вітер я втишу,
вали водяні
й хвилі на морі впокою.
155 Знаю десяте:
відьму побачу
в небі над дахом,
так я вчиню, -
втратить вона
тіло своє,
тяму свою.
156 Одинадцяте знаю:
як з друзями опліч
в битву порину,
так заспіваю,
кожен із них
буде захищений,
буде незборений,
вийдуть вони переможцями.
157 Знаю дванадцяте:
побачу на древі
людину повішену,
руну таку
я тоді вріжу,
мрець оживе
і мовить до мене.
158 Знаю тринадцяте:
юного князя
водою скроплю[55],
враженим в битві
той не впаде:
не згине від зброï.
159 Чотирнадцяте знаю:
воно допоможе
сказання ректи
про асів і альфів,
ïх я всі знаю;
то зможе лиш мудрий.
160 Знаю п'ятнадцяте,
спів Тьодреріра[56]
двергам при Деллінга[57] дверях:
силу він асам співав,
альфам - пошану,
а Хрофтові - розум.
161 Знаю шістнадцяте:
з гожою дівою
втіхи коли забажаю,
думки закручу
білорукоï панни,
знатиму всі ïï мислі.
162 Знаю сімнадцяте,
ним непомітно
розум у жінки вкраду.
Це заклинання
затям, Лоддфафніре,
надовго собі;
дістанеш добра, як затямиш,
потрібне отримаєш,
матимеш бажане.
163 Вісімнадцяте відаю,
його не відкрию
ані дівчині, ні жінці, -
краще за все,
як знатиму сам;
тут пісні кінець, -
не звірюсь нікому,
хіба лиш моïм
сестрі чи дружині.
164 Се є Повчання Високого,
мовлені в домі Високого,
людям на користь,
тролям негодні.
Шануйся, хто мовив,
шануйся, хто знає,
радій, хто затямив,
шануйся, хто слухав.
Примітки і коментарі
"Повчання Високого" - найдовша з пісень "Старшоï Едди". Дослідники сходяться на тому, що це явний конгломерат з елементів різного характеру і походження. Оригінальна назва цієï пісні - "Hávamál", що дослівно означає "Промови Високого" чи "Слова Високого", проте, враховуючи очевидний дидактичний характер твору, варіант "Повчання..." здається мені більш відповідним.
Головною темою пісні є настанови на різні випадки життя, добрі поради роду людському, що ïх промовляє Високий, себто Одін. Стосуються ці поради як поведінських моделей, адекватних для певних ситуацій у певному соціальному контексті, так і суто побутових, утилітарних аспектів життя. Варто зазначити, що більшість наведених правил не є універсальними. Навпаки, ïхня диференційованість, а інколи навіть взаємна суперечливість, свідчать про відповідну диференціацію потенційноï аудиторіï.
Так, низка порад адресована представникам воïнськоï страти, ба більше - воïнськоï аристократіï, відповідно до ïï специфічноï культури і способу життя, що цілком відповідає сутності Одіна як "військового" божества. Переважна більшість правил, одначе, звернена до простого народу, особисто вільних землевласників (бондів, чи пак куркулів, хазяïв, ґазд), що становили основу скандинавського (а особливо - ісландського) суспільства і не мають з Одіном - божеством відверто хтонічним, маргінальним, екстатичним, вояцьким, шаманським - нічого спільного. Відтак логічно припустити, що "авторство" цих правил було приписане Одінові, так би мовити, заднім числом, цілком можливо, що і першими упорядниками "Едди", тим же Семундом Мудрим. Нарешті, деякі поради стосуються потойбічних справ - чарів, рун, заклять, і ïхня авдиторія - чаклуни, шамани, язичницькі жерці, які не становили у германців якоïсь особливоï касти на зразок кельтських друïдів, руських волхвів або християнського духовенства (магія у нордичній традиціï взагалі вважалася справою переважно жіночою, тож Одін і тут виступає як істота маргінальна, сказати би, "нетрадиційноï культурноï орієнтаціï").
Нетотожні різні фрагменти тексту і стилістично. Строфи 1-83 являють собою перелік правил життя, одні з яких звернені до простих поселян, інші - до воïнів, а деякі мають універсальний характер. Ритм і композиція строф 84-89 дещо відмінні, там ідеться про різні речі, на які не варто покладатися. Строфи 84 і 91-95 становлять передмову до оповідки Одіна про його нефортунні залицяння до такоï собі панночки, дочки (за іншою версією - дружини) якогось Біллінга. Жодноï міфологічноï основи тут нема, відтак дослідники вважають, що сей сюжет виник уже за християнських часів; утім, і власне християнський вплив тут важко віднайти. Строфи 112-137 ("Loddfáfnismál") являють собою повчання, що його якийсь "я" (цілком імовірно, що і тут авторство було приписано Одінові пізніше) дає Лоддфафнірові. Що це за один - достеменно невідомо, позаяк ніде більше ця персона не згадується. Вважається, що "Повчання Лоддфафнірові" є результатом переробки давніших гномічних (дидактичних) строф, аналогічних англосаксонським гномічним віршам (див. "Книгу Ексетерських гномів").
Повчальні фрагменти пісні перемежаються із міфологічними сюжетами. Так, строфи 104-110 оповідають про виправу Одіна до велетня Суттунга по чарівне зілля - мед поезіï. Докладніше цей міф наведено у "Молодшій Едді" Сноррі Стурлусона. Фабулярна його основа така. У "Пророцтві Вельви" сказано, що аси і вани, два божественних племені, вели між собою війну, а згодом уклали мир, ритуально наплювавши в глечика по самі вінця. З тоï слини утворився такий собі гомункулус наймення Квасир, великий мудрагель. Двоє двергів (карликів, див. "Пророцтво Вельви", мою примітку до строфи 9), Фьялар і Галар, укотрупили Квасира та змішали його кров із медом. Хто звідав того коктейлю, ставав поетом чи мудрецем. Ті двоє були хлопці проблемні й суворі: вбили з якогось лиха велетня Гіллінга, але заïдатися з його батьком Суттунгом ïм було не до снаги, тож довелося віддати як викуп мед поезіï. Суттунг тримав те зілля у надрах гори Хнітборг під пильним оком своєï доньки Гуннлод. Щоби дістати мед, Одін найнявся батрачити до Баугі, брата Суттунга, назвавшись із конспіративною метою Бьольверком ("Лиходієм") і уколошкавши до того дев'ятьох працівників Баугі. В оплату Одін зажадав ковток з глеку Одрерір, де зберігався мед поезіï. Та коли дійшло до виконання обіцянки, Суттунг відмовив у дуже неґречний спосіб. Тоді Баугі (чи й сам Одін) просвердлив гору буравчиком під назвою Раті, далі Одін, обернувшись на змію, проліз у надра гори, звабив Гуннлод, випив увесь мед, тоді перетворився на орла і полетів назад до Асгарду. Вдома Одін виблював мед у горщика, тому вважається ще й богом поезіï. Дорогою назад із ним стався кумедний трапунок: Суттунг, довідавшись про крадіжку, також обернувся на орла і полетів за злодієм. Одін, щоб летіти швидше, скинув баласт у вигляді кількох крапель посліду. Вважається, що справжніми поетами стають ті, хто п'ють мед зі згаданого горщику в Асгарді, тобто мало не з вуст самого Одіна, а графоманами стають такі, кому до рота потрапили оті краплі посліду. Деякі сучасні дослідники вважають, що цей міф сягає доби індоєвропейськоï спільноти.
Строфи 138-145 оповідають про шаманську ініціацію Одіна: як він зробив перше жертвопринесення, поклавши требою себе собі ж самому, вмер на Світовому Дереві й відродився, пізнавши руни. Очевидно, це фрагменти культовоï язичницькоï поезіï, пов'язані з відтворенням міфологічного тексту і ритуалу. Строфи 111 і 146-164 ("Ljóðatal", "Перелік пісень") також мають стосунок до язичницьких ритуальних практик, себто заклять: вісімнадцяти чарівних пісень, дію яких описує Одін.
[1] ...в грудях у інших - вважалося, що люди думають не головою, а серцем.
[2] Ця строфа в оригіналі має шість рядків. Позаяк украïнська мова "довша" за ісландську (слов'янські мови взагалі мають довші слова, ніж германські, за винятком німецьких багатоскладних слів), задля збереження ритміки довелося ввести зайвий рядок.
[3] Гуннлод - дочка велетня Суттунга, що допомогла Одінові викрасти мед поезіï.
[4] Щоб зрозуміти цю строфу, треба сказати кілька слів про культуру обміну подарунками в архаïчному суспільстві, деякі риси якого простежуються і в Скандинавіï доби вікінгів (а в Ісландіï - й пізніше). Отримання подарунку зобов'язує віддячити за нього: подарунком рівноï вартості, послугою, службою тощо. Людину, що не бажає віддячити, трактують як того, хто не може віддячити в принципі: як жебрака, чи й гірше - як невдаху; вважається, що така людина не має щастя, талану, певного магічного потенціалу, на який тоді зважали не менше, ніж на реальні вчинки і статус. Відтак, людина може уникати отримання подарунків, щоби не відплачувати за них, але і в цьому випадку ïï імідж страждає.
[5] ...жахається всього, // мов скнара від дару, - див. попередню примітку.
[6] ...двом дерев'яним мужам, - різьблені з дерева людські подоби. Чи то ідоли маються на увазі, чи просто опудала - важко сказати напевно.
[7] ...повних п'ять днів, - термін, що часто згадується у норвезьких законах.
[8] ...нахабства - в свині (en til dælskr af dul), - слово dælskr означає "нахабство, брутальність, невігластво", а dul - це відповідно "нахаба, нечема, грубіян", тобто свиня тут фігуральна й ужита для збереження ритму; тож уклінно перепрошую всіх шановних представників свинячоï спільноти з підсвинками включно.
[9] ...коли трударів небагато, - в оригіналі yrkjendr faá; під словом yrkjendr слід розуміти, ймовірно, працездатних людей - членів родини, найманих батраків, невільників, себто всіх, хто може допомагати у веденні господарства.
[10] пам'ятний камінь // край шляху не стане, - "пам'ятний камінь", bautarsteinar, або ще "рунний камінь", елемент поховальноï традиціï північних германців: плита чи обеліск (менгір), що встановлювався сторчака край дороги (іноді на могилі), найчастіше оздоблювався рунічним написом, що сповіщав ім'я небіжчика та деякі обставини його життя; іноді текст супроводжувався підписом штибу "ці руни вирізав такий-то".
[11] Ніч весело стріне, // хто має добрі припаси, - йдеться про особливості норвезькоï прибережноï акваторіï, насиченоï шхерами і рифами: вночі там не ходили, а з настанням сутінків витягали човна на острівець і ночували.
[12] ...реï короткі на судні, - з огляду на зміст наступних рядків, у яких ідеться про небезпеки мореплавства в сезон осінніх штормів, Одін радить вкоротити реï, підтягти ïх; сенс даноï поради очевидний для всякого, кому траплялося ходити морем на вітрилах у негоду.
[13] Строфи 76 і 77 утілюють головну ідею людського життя, власне - сенс існування, актуальний для доби вікінгів.
[14] Фіт'юнг - чи то "жирний", чи то "мешканець Фітьяру", селища в гирлі Хардангерфіорду в Норвегіï.
[15] богоприйдешні [руни], - reginkunnum, себто такі, що пішли від regin ("сильних, владних"), під якими зазвичай маються на увазі боги (аси). Інший варіант перекладу - "відомі богам".
[16] ...ïх сильні створили, - gerðu ginnregin, де ginnregin - аси.
[17] ...а вирізав ïх чародій, - себто Одін; дослівно fimbulþulr означає "співець чарівних пісень", від fimbul - "чари" і þulr - цим словом позначається як поганський жрець, так і чаклун, і виконавець пісень та віршів; за доби вікінгів традиція анонімних виконавців-тулів переважно поступилася традиціï скальдів.
[18] ...жінку - на вогнищі, - себто під час поховання, по смерті. Традиція спалення померлих на вогнищі ("доба спалень", brunaöld) тривала у Скандинавіï лише до середини ІХ століття. В Ісландіï кремація взагалі не практикувалася (в тому числі й через частковий дефіцит пального).
[19] ...дівчину зваблюй в пітьмі (myrkri við man spjalla), - дослівно "в пітьмі з дівчиною розмовляй"; та позаяк усім відомо, чим завершуються такі розмови в пітьмі, вважаю за доцільне відкинути зайву сором'язливість, тим паче, що spjalla можна перекласти і як "причарувати".
[20] шкляву кобилу купи, а меч, як іржавий, - вони тоді дешевші.
[21] ...вдома коня нагодуй, хорта ж - у сусіда, - про коня краще дбати самотужки, тоді як собака, годований у сусіда (себто нечасто), буде голодний і злющий. Доведено на практиці.
[22] кругу верткому // серця в них подібні, - йдеться про гончарне коло. Інший варіант перекладу "на колі верткому // зроблені ïхні серця".
[23] ...і зрада у грудях лежить, - див. примітку до строфи 8.
[24] В оригіналі ця строфа має шість рядків.
[25] ...сонцесяйна, - в оригіналі sólhvіta, "сонцебіла", "біла, мов сонце"; світлий колір шкіри і волосся маркує у нордичній культурі еталон краси.
[26] ...слави-бо ярла, - в оригіналі jarls ynði; останнє слово можна перекласти і як "влада", "шана", "сила", "вдача", "щастя", "талан". Себто, на мій погляд, це універсальна рима до загального індоєвропейського поняття "фарну". Цим словом іранського походження називають магічний "капітал" як індивідууму, так і певноï групи (роду, спілки, краïни), що забезпечує індивіда чи групу добробутом, славою, військовою силою, здоров'ям, щастям, плодючістю тощо. Нордична культура має досить багато слів на позначення фарну: це і hamingja, і fulgja (специфічні назви духів-охоронців, які одночасно втілюють "щастя"), і frama ("звитяга, перемога, сила, приз"), і ще багато всяких інших.
[27] ...підтримуй вогонь, - в оригіналі sviðr skal um sig vera; часто перекладають як "зберігай розум", "не втрачай голови", але яким чином sviðr означає "розум", я так і не втямив, бо ті словники, з якими працюю, вперто дають переклад "вогонь". Хто знає, в чім тут річ, будь-ласка, пишіть у коментах!
[28] ...тямущим і мовистим, - в смислі "красномовним", та не просто балакучим, говірким, а таким, що може вести бесіду як годиться; в оригіналі minnigr ok málugr, де перше слово значить "той, хто має добру пам'ять", а друге - "красномовний".
[29] древній йотун (aldna jötun) - прадавній велетень, себто Суттунг.
[30] Раті пащека (Rata munn), - Раті є власним іменем свердла, тому munn частіше перекладають як "ікла" чи "зуби". Смисл рядка очевидний, тому не думаю, що це принципово.
[31] ...йотунів стіни, - тобто скелі.
[32] Одрерір, - "той, що рухає дух", тобто мед поезіï, а також один з трьох глеків, у якому це зілля зберігалося у Суттунга.
[33] ...до древнього князя (á alda ves jaðar), - ще перекладають як "до дому захисника роду людей", тобто до себе додому, до Асгарду.
[34] ...рушили йотуни (gengu hrіmþursar), - друге слово значить дослівно "інисті велети"; турси, хрімтурси, йотуни, тролі, - всі ці слова позначають один і той же народець: хтонічних велетнів, ворожих до людей і богів, із чітко вираженими людожерськими кулінарними нахилами. Тому наведені назви зазвичай використовують як синоніми.
[35] ...присягу // на персні священнім, - священний перстень, а насправді - браслет, на якому приносили клятви, зберігався у язичницькому храмі. Перстень був символом влади в усіх германських народів, звідти і сумновідомий Перстень Всевладдя, і менше знаний перстень Нібелунгів, і персні, на яких присягали готи тощо.
[36] ...з чарів престолу (þular stóli á), - точніше "з тула престолу"; про те, хто такий тул, див. примітку до строфи 80.
[37] Урдбрунні, - чарівне джерело у корінні світового дерева. Дослівно - "джерело долі".
[38] В оригіналі ця строфа має сім рядків, а не вісім.
[39] Ця строфа має на увазі часи, коли промисли ще не повністю виокремилися, і майстерному чоловікові краще було покладатися на самого себе (бо для себе завше зробиш як годиться), ніж на когось іншого. Для деяких краïн ця порада актуальна і досі.
[40] ...співцем, - в оригіналі - згаданий тул (þul), тобто на увазі може матися і жрець, і співець, і чарівник, і просто стара, досвідчена людина.
[41] ...з лахміттям рабів (váfir með vіlmögum), - глибоко шанований мною А. Корсун переклав цей рядок "с сычугами в соседстве". Хто мені пояснить, яким чином vіlmögum - "немоцні люди", бідняки, батраки, кріпаки, як уже на те пішло, стали "сичугами", отримає від мене діжку пива. Бо я довго копирсався у словниках, але так нічого і не зрозумів.
[42] В оригіналі ця строфа має дев'ять, а не десять рядків. У ній ідеться про те, як Одін повісився на Світовому Древі, прохромивши себе списом, щоб через стан смерті/екстазу отримати священні знання - руни. Подібні ініціаціï широко розповсюджені в шаманській традиціï.
[43] Бестла - матір Одіна, дочка велета Бьольторна; ïï ім'я може означати "Найкраща".
[44] Одрерір - див. примітку до строфи 107.
[45] Хрофт - Одін.
[46] ...красив кров'ю, - руни треба було не лише самотужки вирізати, але й офарбити кров'ю. Тому мене дуже тішать сучасні ізотеричні ідіоти, які купують так звані руни промислового виробництва у спеціалізованих крамничках, а тоді дивуються, чому вони, мовляв, не діють.
[47] ...сам я створив ïх, - "ïх", це в смислі руни, а не народи та ïхніх вождів.
[48] У цій строфі наводяться назви чарівних народів скандинавськоï міфологіï та ïхні вожді чи, можливо, знавці рун.
[49] Питання "Зможеш роздати?" також можна перекласти і як "Зможеш надіслати?" в значенні "надіслати богам жертву і питання", бо слово senda має ще й це значення. Взагалі сенс рядку не зовсім прозорий. Головним чином "роздати" трактується як здатність вірно розділити офірних тварин і роздати якусь частину присутнім відповідно до ïхнього статусу.
[50] Рядок "Богів краще геть не питати" (Betra er óbeðit) ще перекладають як "Краще геть не молитися", але цей варіант, фактично правильний, викликає геть недоречні асоціаціï із християнством. Язичницьким богам, власне кажучи, не молилися, із ними радилися (в тому числі й за допомогою рун), у них питали і просили; ісландською це все позначається словом beiða, звідки похідна beðit.
[51] Тунд - Одін.
[52] ...там він вознісся, // коли повернувся, - на перший погляд це досить однозначна рима до вознесіння Христа по його смерті, але цей мотив міг розвинутися і паралельно, враховуючи певні універсальні принципи і сюжети, що раз у раз відтворюються у різних міфологічних традиціях (докладніше у Джозефа Кемпбела).
[53] У строфах 144-145 йдеться про звичай жертвопринесення. Справа ця була не така проста, як може здатися на перший погляд, і абикому ïï, звичайно, не довіряли. Похибка у ритуалі зводила нанівець увесь процес. Так, завелика кількість принесених у жертву істот не лише не приносила кращого результату, а навпаки, робила його марним (див. початок строфи 145). Тому що, звичайно, з одного боку "дарунок відплатою цінний", але з іншого - жертвопринесення в індоєвропейській традиціï це не вульгарна торгівля з богами по типу "ти мені, я тобі", це досить складна церемонія, спрямована на відтворення першого жертвопринесення, за допомогою якого і було створено світ.
[54] ...як шкоду мені // зроблять корінням, - йдеться про спосіб наврочити, коли на корені вирізалися руни.
[55] ...юного князя // водою скроплю, - тут ідеться не про християнське хрещення, як можна подумати, а про аналогічний і семантично споріднений звичай, розповсюджений у германців і слов'ян ще за часів поганства.
[56] Тьодрерір - ім'я дверга.
[57] Деллінг - батько дня (див. "Vafþrúðnismál", третя пісня "Старшоï Едди", строфа 25).