- Rus
- Ukr
Давня пісня про Гудрун
Переклад - Віталій Кривоніс.
Джерело: Журнал "Самиздат
Інша назва - "Друга пісня про Гудрун".
Загибель Ніфлунгів
Гуннар і Хегні взяли тоді все золото, спадщину Фафніра. На той час між Гьюкунгами й Атлі була ворожнеча. Атлі винуватив Гьюкунгів у смерті Брюнхільд. Щоб укласти мир, вони мали віддати йому Гудрун, і дали вони їй випити зілля забуття, перш ніж видати за Атлі. Сини Атлі були Ерп і Ейтіль, а Сванхільд - дочкою Сігурда й Гудрун. Атлі конунг запросив Гуннара і Хегні до себе і послав Вінгі й Кнефрода. Гудрун знала, що це пастка, і доправила таємне повідомлення, щоб вони не приїздили, і надіслала Хегні на знак підтвердження перстень Андваранаут із вузликом з вовчого хутра. Гуннар просив віддати за нього Оддрун, сестру Атлі, але той відмовив. Тоді він узяв за себе Глаумвер, а Хегні був жонатий на Костбері. Їхніми синами були Солар, Сневар і Гьюкі. А коли Гьюкунги прибули до Атлі, вмовляла Гудрун синів своїх просити для Гьюкунгів життя, та вони не схотіли того робити. Хегні прокололи мечем, а Гуннара кинули у зміїну яму. Він заграв на арфі та приспав змій, але гадюка вкусила його в печінку.
Давня пісня про Гудрун
Тьодрек конунг[1] був при Атлі та втратив там більшість своїх людей. Тьодрек і Гудрун стали жалітися одне одному на своє лихо. Вона промовила до нього, кажучи:
1 Дівчам я була
коханим у матері,
сяйвом оселі,
любила братів,
доки мя Гьюкі
разом зі златом,
разом зі златом
не видав за Сігурда.
2 Кращим був Сігурд
за Гьюкі синів,
як пагін цибулі
за рослу траву,
олень струнконогий
за всякого звіра,
чи злато червоне
за сивеє срібло.
3 Доки мене
брати не позбавили
мого чоловіка,
найпершого з люду;
не спали й не їли,
не думали думи
до того, як Сігурда
не погубили.
4 Грані чвалав -
чути хропіння -
а Сігурд із тингу
сам не приїхав;
олені сідел[2]
кров'ю стікали,
стомились на стежці
вони під убивцями.
5 Пішла я, згорьована,
рані розрадити,
заплакана, стала
питати коня;
Голову Грані
схилив до трави,
певен був кінь:
князь неживий.
6 Довго вагалась,
довго я думала,
перш ніж спитати
про справу правителя.
7 Гуннар похнюпився,
повів мені Хегні
про мого Сігурда
рани смертельні:
"Ліг він посічений
від наших рук,
Гуторма вбивця
дістався вовкам.
8 Побачиш ти Сігурда
на південнім шляху;
там ти почуєш
крукові крики,
крики орла,
що тризну знайшов,
вовк бенкетує
твоїм чоловіком".
9 "Хегні, чому ти
шкоди такої
мені, нещасливій,
словом завдав?
Хай тобі серце
ворони вирвуть
у тому краю,
що незнаний тобі!"
10 Хегні тоді
одне відповів,
з серцем тяжким
у тузі великій:
"Матимеш, Гудрун,
горе ще більше,
коли мені серце
ворони вирвуть".[3]
11 Тоді я пішла,
розмову скінчивши,
до лісу - дивитись,
що вовки лишили;
я не зітхала,
і рук не ламала,
й не голосила,
як інші жінки,
коли мертве тіло
побачила Сігурда.
12 Нічний мені здався
морок ще глибшим,
коли я, скорботна,
сіла над Сігурдом;
гадала - було би
ліпше за все,
коли мені вовки
урвали життя,
або я згоріла,
ніби береза.
13 Пішла я у гори,
п'ять днів проминуло,
доки я Хальфа[4]
палати знайшла.
14 Була я при Торі
аж сім півріч,
при доці Хакона[5]
у Данемарку[6];
вона мене тішила -
виткала золотом
зали південні
та лебедів данських.
15 Ми вишивали
витязів ігри[7],
і на узорах
з'явились герої,
тарчі червоні,
правителі гунів,
мечі та шоломи,
шляхетні князі.
16 Сігмунда струг
линув від берегу,
растра золочена,
штевні в різьбі;
на борті ми вишили
Сігара й Сіггейра[8],
що їхали битись
на південь до Фьону[9].
17 Тоді Грімхільд[10],
готська княгиня,
де я замешкала,
дізналась (...)[11]
вона рукоділля
відклала й покликала
знову синів
своїх і спитала,
чи хочуть вони
сестрі відплатити,
за вбитого мужа
дати їй викуп.
18 Ладний був Гуннар
золото дати,
за втрату сплатити,
і Хегні так само.
Вона запитала,
хто їхати хоче,
сісти в сідло,
правити возом,
чвалати конем,
яструбом мчати,
стріли пускати
з лука свого.
19 Вальдар Данський
з Яріцлейфом,
Еймод третім
із Яріцкаром[12]
визвались їхати,
шляхетні на позір[13],
Лангбарда люди[14],
в шатах червоних,
в бронях коротких,
в високих шоломах,
з мечами на пасках,
з брунатним волоссям.
20 Кожен мені
зичив дари,
зичив дари
і лагідно мовив,
щоби мене
в смутку великім
розрадити певно, -
не йняла їм віри.
21 Дала мені Грімхільд
випити трунку
гіркого й холодного,
щоб горе забула;
його готували
з моці землі,
холоду моря
та крові нащадка.
22 На розі були
різні знаки
різані й крашені, -
я їх не знала, -
вересу риба[15],
Хаддінги краю,
колос незжатий[16],
нутрощі звірів.
23 Було у напої
бід багатенько,
квіти всіх древ
і палені жолуді,
серця роса[17],
тельбухи з треби,
свиняча печінка,
що горе гамує.
24 Тоді я забула
все, що зробили
ті королі,
наїзники в залі[18];
конунги стали
тоді на коліна,
перш ніж вона
до мене промовила.
Грімхільд мовила:
25 "Дам тобі, Гудрун,
золото в дар,
добра усі
твого мертвого батька,
персні червоні,
Хлодвера зали[19],
гарні покрови
за вбитого князя.
26 Гунські дівки,
ткалі управні,
шитимуть златом
для втіхи твоєї;
маєш ти правити
Будлі багатством,
злато візьми
й вийди за Атлі".
Гудрун мовила:
27 "Я не бажаю
заміж виходити,
жінкою бути
братові Брюнхільд;
не личить мені
з Будлі нащадком
продовжити рід
і в радості жити".
Грімхільд мовила:
28 "Не варто у гніві
гучно гукати,
хоч і велика
наша провина;
хай буде так,
мов обоє живі
Сігурд і Сігмунд[20],
як сина ти вродиш".
Гудрун мовила:
29 "Не можу я, Грімхільд,
бути щасливою,
ані звитяжних
надіями тішити,
відколи Сігурда
рани росу[21]
пили потвори[22],
а крук серце вирвав".
Грімхільд мовила:
30 "Тобі я знайшла
над усіх благородного
й величчю першого
князя за решту;
будеш його ти,
допоки жива,
мужа не матимеш,
як не погодишся".
Гудрун мовила:
31 "Годі просити
знову і знову
мене породнитися
з повними скверни;
Гуннару він
сильно зашкодить
та у Хегні
серце вирве;
я не спочину,
доки того
життя не позбавлю,
хто гру лез[23] почав".
32 Грімхільд зажурилась
від слова такого,
що чада її
будуть страждати,
що дітям її
зробиться лихо.
Грімхільд мовила:
33 "Я дам тобі землі
з моїми людьми,
Вінбьорг і Вальбьорг,
якщо ти бажаєш;
тримай їх назавжди
і згоджуйся, дочко".
Гудрун мовила:
34 "Я оберу
конунга того,
бо мої родичі
мають потребу;
не зробить мене
муж той щасливою,
а біль братів
дітей не врятує".
35 Тоді на коня
сів кожен воїн,
а вальські жінки[24]
сіли по возах;
ми сім днів їхали
краєм холодним,
далі сім днів
різали хвилі,
ще сім днів їхали
шляхом сухим.
36 Тоді вартові
високого замку
браму відкрили,
до двору впустили.[25]
37 Збудив мене Атлі,
та я і сама
лихо відчула
родичів смерті.
Атлі мовив:
38 "Так мене нині
норни збудили,
темне пророцтво
мені показали:
бачив, як Гудрун,
Гьюкі дочка,
отруйний клинок
у мене встромила".
Гудрун мовила:
39 "Це до вогню,
як сниться залізо,
злоба жіноча -
до вперті й пихи;
рани тобі
я припалю,
зцілю і загою,
хоч й проти волі".
Атлі мовив:
40 "Бачив на дворі
похилені пагони,
ті, що велів я
тут насадити,
вирвані з коренем,
червоні від крові,
лежать на столі,
мені на вечерю.
41 Бачив - з руки я
пускав яструбів
у нестримний політ
смерті назустріч;
я бачив - серця їхні,
кров'ю набухлі,
з медом я їв,
духом смутний.
42 Бачив - тримаю
я двох щенят,
голосно скимлять
тоскно обидва;
бачив я їхні
мертві тіла,
змушений був я
падло те їсти".
Гудрун мовила:
43 "То будуть люди
про требу[26] судити
й білим китам
глави стинати;
здохнуть вони
ще проти ночі,
їх до світанку
з'їдять вартові".
Атлі мовив:
44 "Потім я ліг
знову на ліжко,
та спати не хтів,
був я готовий..."[27]
Примітки і коментарі
Елегійна лінія вольсунго-нібелунгівського сюжету продовжується, але тут зазнає певної дифузії: в межах промови лемент перериваються фабулою; рефлексія межується із розвитком подій. Можливо, це пов'язано із недосконалістю елегійної методології на час створення пісні: її датують серединою Х століття, тобто це справді давня (порівняно з іншими текстами вольсунго-нібелунгівського корпусу) пісня. Вона де в чому не збігається з іншими піснями про Сігурда: так, його тут убивають не на ліжку, а дорогою на тинг. Очевидно, під час переписів текст зазнав структурних викривлень, але вони не руйнують тривалості та цілісності наративу. Чільною темою також є плач Гудрун, але містяться й сюжетні подробиці, що мають паралелі з "Сагою про Вольсунгів". Прикметними є строфи 14-16 з точки зору історії культури та побуту, сцени вишивання, де сам процес є не лише практичним, утилітарним, повсякденним заняттям, а й творчим, естетичним (hon mér at gamni - "вона мене тішила", де gamni від gaman - "задоволення", пор. хоч би англ. game - "гра"), а також сюжети творчості, посилання на локальні наративи (данські сказання про батька й сина Сігара й Сіггейра).
Також "Друга пісня про Гудрун" прикметна тим, що терміни "готи" та "гуни" тут вжито не з точки зору поетики, а в якості більш-менш конкретних етнонімів.
Через архаїчність тексту деякі строфи не надто надаються до певної інтерпретації.
Ніфлунги (Хніфлунги, Нібелунги) - від ісл. nifl, пор. нім. Nebel - "туман, мара": "люди мари", з точки зору просторово-магічної приналежності - мерці, прокляті люди, приречені насильницькій загибелі (з низки причин: зрадницьке вбивство Сігурда, тобто злам священної клятви; володіння проклятим золотом Фафніра; сама мандрівка до країни гунів, яка тут маркується як хтонічний простір, локація хаосу, країна смерті). В континентальній (німецькій) традиції нібелунгами спочатку названо карликів-цвергів, що володіли проклятим золотом, згодом - Зігфрида (повелитель нібелунгів), а тоді й бургундів, королів Вормсу (Гунтера, Хагена тощо). Тут ідеться, звичайно ж, про синів Гьюкі, головно Гуннара й Хегні.
[1] Тьодрік конунг - король остготів Теодоріх Великий з роду Амалів, він же Дітріх фон Берн німецької традиції, один із прикладів того, як у міфопоетичній свідомості зливаються в межах єдиного хронотопу історичні персонажі, що за життя жодним чином не перетиналися. Остготи і справді були підданцями й союзниками Аттіли, але сам Теодоріх народився лише 451 року, тоді як Аттіла помер 453, тож у якості військового вождя (і римського чиновника) Теодоріх проводив незалежну від гунів політику і створив державу на теренах сучасної Італії та частини Центральної Європи зі столицею в Равенні (нім. Берн).
Дуже кумедно, до речі, що одним із головних суперників Аттіли в битві на Каталаунських полях був король вестготів, якого також звали Теодоріхом.
[2] олені сідел (söduldýr) - радше "звірі сідел", кеннінг на позначення коней.
[3] Тезу Хегні у строфі 10 можна трактувати як архаїчний маркер родоплемінної свідомості: його смерть буде тяжчою втратою для Гудрун, ніж втрата Сігурда, бо втрата брата вважалася тяжчою за втрату чоловіка (геть не те бачимо у "Пісні про Нібелунгів", де за феодальною мораллю чоловік є ближчим за брата).
[4] Хальф - вітчим Сігурда, другий чоловік Хьордіс, його матері.
[5] Хто такі Хакон і його дочка Тора - достеменно невідомо.
[6] ...у Данемарку (í Danemörku) - тобто у Данії.
[7] витязів ігри (skatar léku) - кеннінг на позначення походів і битв.
[8] Сігар і Сіггейр - легендарні данські конунги, батько й син, що згадуються у "Сазі про Форньота та його родичів" ("Frá Fornjoti ok hans ættmönum").
[9] Фьон - сучасний данський острів Фюн.
[10] Грімхільд - матір Гудрун та Гьюкунгів. Можливо, це ім'я спочатку носила сама Гудрун (Крімхільда з "Пісні про Нібелунгів" тощо), а вже на Півночі було перенесено на її матір.
[11] Цей фрагмент тексту пошкоджено.
[12] Вальдар Данський, Яріцлейф, Еймод, Яріцкар - деякі дослідники вважають наявність цих імен доказом руського впливу на скандинавську словесність, ідентифікуючи Вальдара з Володимиром Великим, а Яріцлейфа з Ярославом Мудрим, але я не бачу для того підстав. Адже ім'я Вальдар (Вальдер, Вальдемар тощо) широко відомо і в германських мовах, а слов'янські імена Яріцлейф та Яріцкар (Ярослав і Ярополк(?)) так само могли потрапити до північного наративу й від балтійських слов'ян, із якими скандинави мали тісніші та давніші зносини, ніж з Руссю. Ототожнення Еймода з Еймундом з "Саги про Еймунда", норвежцем на чолі варязького загону Ярослава Мудрого, також виглядає дещо спекулятивним.
[13] ...шляхетні на позір (jöfrum líkir) - власне "подібні на вепрів", де "вепр" - хейті для конунга.
[14] Лангбарда люди - тут не зовсім ясно, чи під терміном "Лангбард" ("Довгобородий") мається на увазі конкретна персона (Атлі?), чи германський народ лангобардів.
[15] вересу риба (lyngfiskr) - кеннінг на позначення змія.
[16] краю Хаддінги, // колос незжатий (lands Haddingja, // ax Сskorit) - тут важко сказати напевно, про що саме йдеться. Все впирається у вірне трактування слова Haddingja. Можливо, йдеться про данського конунга Хаддінга з "Діянь данів" Саксона Граматика, що мандрував царством мертвих, але це мало що пояснює. "Край (земля) Хаддінги" відтак можна розглядати як кеннінг на позначення моря, або країни мертвих (Хель), відтак "незжатий колос землі Хаддінги" - це водорості або якась рослина, проте, можливо, колосся - це окремий образ прокреативної семантики, а "земля Хаддінги" - також окремий образ (наприклад, морські хвилі, меандричний орнамент, плетіння, характерне загалом для образотворчого мистецтва воїнської культури європейських народів).
[17] серця роса (undögg arins) - кеннінг на позначення крові; проте arins ще інтерпретують як "вогнище", відтак undögg arins - це попіл або сажа ("роса вогнища").
[18] наїзники в залі (jórbjúng í sal) - імовірно від jór - "кінь", але вважаю своїм обов'язком наголосити, що згідно словника Вігфуссона-Клісбі, слово jór-bjúng перекладається як "різновид ковбаси".
Початок строфи не дуже ясний: що саме і ким саме було забуто. Радше за все йдеться про те, що Гудрун забула про свій біль з приводу смерті Сігурда, та навряд чи про його вбивство.
[19] Хлодвера зали - про якого Хлодвера йдеться, невідомо. Саме ім'я - франкського походження (Хлодвіг, Людвіг).
[20] Сігмунд - убитий з волі Брюнхільд малолітній син Сігурда й Гудрун.
[21] рани роса (sárla) - кеннінг на позначення крові.
[22] потвори (hrægífr) - вовки, від hræ - "жах" або "труп".
[23] гра лез (eggleiks) - кеннінг на позначення битви, але тут: убивство Гьюкунгів з волі Атлі.
[24] вальські жінки - взагалі-то "кельтські жінки", але тут радше "чужинські жінки".
[25] Між строфами 36 і 37 існує імовірна прогалина в тексті, пов'язана не зі станом рукопису, а з помилкою при переписі: бракує сюжетного зв'язку.
[26] треба (sæing) - нема певності у точному сенсі цього терміну: оригінальне sæing недвозначно означає "ліжко"; можливо, сталася помилка, і йдеться про sæfing - "жертвопринесення", "треба", але тут може також ітися про семантичне зближення з терміном "полювання" (тут: на китів). Загалом смисл строфи досить туманний.
[27] Також не зовсім ясно, кому належать останні слова пісні, строфа 44 - Гудрун, Атлі чи ще комусь. У тексті за редакцією Гудні Йоунссона - таки Атлі, тож будемо з того виходити. На цьому місці рукопис обривається.