Пісня про Хельгі сина Хьорварда

Переклад - Віталій Кривоніс.

Джерело: Журнал "Самиздат

 

Про Хельгі й Сігрлінн

Хьорвардом звався конунг. Він мав чотири жінки. Одна звалась Альвхільд, ïï сина звали Хедін. Інша звалася Серейд, ïï сина звали Хумлунг. А третя була Сінрьод, ïï син звався Хюмлінг.

Хьорвард конунг дав непорушне слово, що візьме шлюб із найгарнішою з жінок. Він почув, що дочка Свафніра конунга найпрекрасніша з усіх; ïï звали Сігрлінн.

Ідмундом звався його ярл. Атлі був йому сином, він вирушив просити руки Сігрлінн для свого конунга. Він затримався у Свафніра конунга на зиму^[1]. Франмаром звався ярл, вихователь Сігрлінн^[2]; його дочку звали Алов. Ярл порадив відмовити видавати дівчину, тож Атлі рушив додому.

Одного дня Атлі син ярла зупинився у якомусь гаю, над ним у кроні дерева сидів птах, який почув, що його люди кличуть найгарнішими дружин Хьорварда конунга. Птах загомонів, Атлі ж слухав, що той каже. Птах мовив^[3]:

 

¹ "Чи бачив ти Сігрлінн,

Свафніра дочку,

з дів найгарнішу

в світі людей?

Хоч і найкращими

Хьорварда жон

люди вважають

у Гласіслунді".

 

Атлі мовив:

 

² "Чи буде із Атлі

Ідмунда сином

птах велемудрий

розмову вести?"

 

Птах мовив:

 

"Буду, якщо

жертву дістану,

сам ïï виберу

в конунга домі".

 

Атлі мовив:

 

³ "Бери, та не Хьорварда,

ані синів його,

ані прекрасних

владаря жон,

жодноï жінки

ти не дістанеш;

ціну пристойну

друг може сплатити".

 

Птах мовив:

 

⁴ "Двір я візьму,

храма великого,

злоторогих корів

з владці обійстя,

як він Сігрлінн

обійме на ложі,

коли досконала

піде за князем".

 

Це сталося до поïздки Атлі. Коли ж він повернувся і конунг спитав, що чути, він мовив:

 

⁵ "Клопоту мали

й жодного зиску,

коні погинули

в горах високих,

шляхом камінним

Семорн долали,

відмову отримали,

Свафніра дочку,

перснями гарну,

ми не дістали".

 

Конунг звелів ïм ïхати вдруге і сам з ними вирушив. От вони піднялися на гору і побачили полум'я, що охопило весь Сваварланд, і великі хмари куряви з-під конячих копит. З'ïхав конунг з гори і спинився на ночівлю коло якоïсь річки. Атлі виставив варту, а сам поïхав понад рікою. Він знайшов якусь хату. На хаті сидів великий птах і чатував, та й заснув. Атлі пожбурив списа і вбив птаха, а в хаті знайшов Сігрлінн, конунгову дочку, і Алов, ярлову дочку, та й забрав ïх обох із собою. То Франмар ярл прийняв орлину подобу і боронив ïх від воïнів чарами.

Хродмаром звався конунг, який сватався до Сігрлінн. Він убив конунга свавів, а ïхню краïну розграбував і віддав на поталу пломеню.

Хьорвард конунг отримав Сігрлінн, а Атлі - Алов.

У Хьорварда і Сігрлінн народився син, високий і гарний. Він був мовчазний і не носив жодного імені. Якось він сидів на кургані й побачив, що ïдуть дев'ять валькірій, і одна з них - особливо шляхетського вигляду. Вона мовила:

 

⁶ "Спізнишся ти, Хельгі,

вою звитяжний,

порядкувати перснями

та Рьодульсвелліром, -

орел кричить рано^[4], -

як будеш мовчати,

хоч дух твій міцний,

шолома володарю^[5]".

 

Хельгі мовив:

 

⁷ "Що, фюльг'я^[6], даси ти

Хельгі до імені^[7],

діво пресвітла,

що просити порадиш?

Добре подумай,

перш ніж казати,

ніц не візьму,

як моєю не станеш".

 

Валькір'я мовила:

 

⁸ "Знаю, мечі є

на Сігарсхольмі,

без чотирьох

там п'ять десятків,

є там один,

кращий за решту,

горе кольчуг,

оздоблений златом.

 

⁹ З перснем руків'я,

дух у клинку,

страх на вістрі

має, хто ним володіє;

на лезі лежить

кривавий дракон,

з іншого ж боку

тягнеться змій^[8]".

 

Ейлімі звався конунг. У нього була дочка Свава. Вона була валькір'я і ïздила небом і водою. Вона дала Хельгі ім'я та згодом часто захищала його в битвах. Хельгі мовив:

 

¹⁰ "Недобрий ти, Хьорварде,

князь шановладний,

воïв очільник,

хоч і славетний;

дав ти вогню

зжерти воïнів житла,

вони ж тобі лиха

не скоïли жодного.

 

¹¹ Хродмару випало

персні тримати,

ті, що належать

родичам нашим,

мало боïться

він за життя,

гадає, погинули

всі спадкоємці".

 

Хьорвард сказав, що дасть Хельгі воïнів, якщо він бажає помститися за батька матері. Тоді Хельгі здобув меча, що його Свава йому порадила. Потім рушили вони з Атлі, вбили Хродмара і звершили багато інших славетних справ. Хельгі знищив йотуна Хаті, що сидів на якійсь горі. Хельгі й Атлі спинили корабель у Хатафіорді. Атлі вартував першу частину ночі.

Хрімгерд дочка Хаті мовила:

 

Промови Хрімгерд

¹² "Що за героï

у Хатафьорді?

Щити на човні,

хоробрі на позір,

гадаю, налякані мало;

як зветься ваш конунг?"

 

Атлі мовив:

 

¹³ "Хельгі він зветься,

ти лиха великого

князю не зробиш;

залізні борти

у наших човнів;

нам відьми не шкодять^[9]".

 

Хрімгерд мовила:

 

¹⁴ "Як тебе звати,

муже могутній,

як люди тя кличуть?

Тобі владар вірить,

коли доручає

стояти на носі^[10]".

 

Атлі мовив:

 

¹⁵ "Атлі я звуся,

гнів мій страшний^[11],

багато потвор я здолав;

на штевнях вогких

часто стояв я

і вершниць нічних^[12] убивав.

 

¹⁶ Як твоє ймення,

жона смертежахна?

Назви свого батька ім'я;

на дев'ять ти миль^[13]

у землю врости,

і хай з тебе виросте древо".

 

Хрімгерд мовила:

 

¹⁷ "Хрімгерд я звуся,

А Хаті - ім'я мого батька,

він йотуном був найсильнішим;

чимало жінок

забрав із осель,

спинив його Хельгі".

 

Атлі мовив:

 

¹⁸ "Чигала ти, жінко,

на човен героя

у входу до фьорду;

поïхав би воïн

дарунком до Ран

із волі твоєï,

коли б тебе спис не спинив".

 

Хрімгерд мовила:

 

¹⁹ "Ти, Атлі, здурів,

наснилось тобі,

як брова зімкнув;

матір моя

княжі замкнула човни;

я ж потопила

Хльоварда синів.

 

²⁰ Іржатимеш, Атлі,

коли ти не євнух,

як Хрімгерд хвоста задере;

серце зайшлося,

гадаю, від страху,

хоч голосом ти жеребець".

 

Атлі мовив:

 

²¹ "Що я жеребець,

доведу, коли хочеш,

на сушу зійду,

тебе всю понівечу,

коли забажаю,

опустиш ти, Хрімгерд, хвоста".

 

Хрімгерд мовила:

 

²² "Ти, Атлі, на сушу ступи,

певний у моці,

зустрінемось в бухті Варін,

виправлю ребра

тобі я, герою,

коли в моï руки потрапиш".

 

Атлі мовив:

 

²³ "Я не зійду,

доки люди не встануть,

триматиму варту;

не вільно мені

тролиць виглядати

під нашим човном".

 

Хрімгерд мовила:

 

²⁴ "Хельгі збуди,

Хрімгерд сплати,

бо вбити дозволив ти Хаті;

нічку одну

хай вона з владарем спить,

втрату свою відшкодує".

 

Атлі мовив:

 

²⁵ "Лодіном зветься

єдиний твій суджений,

ти людям бридка,

живе на Толлеï

турс хортовидний,

мешканець лави паскудний,

ліпший тобі чоловік".

 

Хрімгерд мовила:

 

²⁶ "Жінка для Хельгі жадана,

що верхи фіорд оглядала

минулоï ночі;

 . . .

 

²⁷ Златосяйна діва

мене пересилить;

на землю ступила,

човни захищала,

вона лиш одна

мені не дозволить

знищити будлунгів^[14] люд.

 

Атлі мовив:

 

²⁸ "Слухай-но, Хрімгерд,

тобі відшкодую,

коли скажеш князю,

чи дух там один^[15]

човни захищав,

чи ïхали кілька?

 

Хрімгерд мовила:

 

²⁹ "Тричі по дев'ять

там ïхало дів,

а спереду - біла в шоломі,

ïх коні трусились,

а там, де спинялись,

роса у глибокі долини

і град на високі ліси

стікав з ïхніх грив,

щоб людям прийшов урожай;

було мені гидко те зріти".

 

Атлі мовив:

 

³⁰ "На схід подивись нині, Хрімгерд,

чи тобі не погрожує

Хельгі знаками смерті^[16];

на суші й на морі

захищені лофдунгів лодді

й сіклінгів так само".

 

³¹ "День уже, Хрімгерд,

затримав тебе

Атлі до гибелі,

пам'ятним знаком у фьорді

людям на сміх

стоятимеш ти, скам'яніла".^[17]

 

Хельгі конунг був превеликим героєм. Він прибув до Ейлімі конунга і просив руки його дочки Свави. Хельгі й Свава обмінялися обітницями і сильно кохали одне одного. Свава лишилася у домі свого батька, а Хельгі вирушив на війну. Свава, як і раніше, була валькір'єю.

Хедін був удома зі своïм батьком, Хьорвардом конунгом, у Норвегіï.

У переддень йоля Хедін ïхав сам-один через ліс і зустрів тролицю. Вона ïхала на вовку, а замість вудил тримала змій. Вона попросила Хедіна супроводжувати ïï. "Ні", - відказав той. Вона ж мовила: "За це ти поплатишся за чаркою обітниць". Під вечір стали виголошувати обітниці. Привели святкового кабана^[18]. Люди клали на нього руку і виголошували клятви за чаркою. Хедін поклявся непорушно взяти за себе Сваву, дочку Ейлімі конунга, кохану його брата Хельгі. Він дуже збентежився, пішов на південь і зустрів свого брата Хельгі.^[19] Хельгі мовив:

 

³² "Привіт тобі, Хедін,

як можеш, повідай,

що чути нового

у землях норвезьких,

чом ти, королевич,

полишив свій край,

чому одного

тебе я зустрів?"

 

Хедін мовив:

 

³³ "[Не сам королевич

полишив свій край],

скверна велика

печалить мене,

взяти обрав я

конунга чадо,

твою наречену

за чаркою клятви".

 

Хельгі мовив:

 

³⁴ "Ти не карайся,

може згодитися

Хедіна слово

хмільне нам обом.

 . . .

 

³⁵ Кликав мене

витязь на берег,

через три ночі

маю прибути;

мало надіï

мені повернутись;

тож слово твоє

добро принесе,

коли так судилося".

 

Хедін мовив:

 

³⁶ "Мовив ти, Хельгі,

що заслуговує

Хедін від тебе добра

і великих дарів;

ліпше мені

скривавити меч,

ніж мир дарувати

твоïм ворогам".

 

Так мовив Хельгі, бо передчував свою загибель, і гадав, що це його фюльг'ï напоумили Хедіна, коли той зустрів жінку верхи на вовку.

Альвом звався конунг, син Хродмара, що вигородив поле бою горіховим гіллям^[20], чекаючи на Хельгі на Сігарсволлірі через три ночі. Тоді Хельгі мовив:

 

³⁷ "Їхала в сутінках

жінка на вовку,

просила його

супроводити;

знала вона,

що вражений буде

син Сігрлінн

на Сігарсволлірі".

 

Тоді відбулася запекла битва, і Хельгі отримав смертельну рану.

 

³⁸ Послав тоді Хельгі

Сігара ïхати

до Ейлімі конунга

дочки єдиноï

"Проси наречену

хутко збиратись,

як хоче живим

князя знайти".

 

Сігар мовив:

 

³⁹ "Мав мене Хельгі

до тебе послати,

Сваво, з тобою

вести розмову;

тебе хутко князь

бачити хоче,

поки ще дихає

високородний".

 

Свава мовила:

 

⁴⁰ "Що трафило Хельгі,

Хьорварда сина?

Горе важке

спіткало мене,

чи меч його вразив

чи море поглинуло,

мушу я людям

за нього помститись!"

 

Сігар мовив:

 

⁴¹ "Рухнув на ранок

у Фрекастейна,

будлунг, що був

кращий під сонцем;

Альв перемогою

буде пишатися,

хоч і даремно

ïï він отримав".

 

Хельгі мовив:

 

⁴² "Привіт тобі, Сваво,

духом смутна,

стане останньою

ця наша зустріч;

будлунга рани

кров'ю стікають,

лезо мені

пройшло коло серця.

 

⁴³ Прошу тебе, Сваво,

не плач, наречена,

волю останню

слухай мою,

Хедіну ти

ложе стели,

воïна юного

ти покохай".

 

Свава мовила:

 

⁴⁴ "Мовила я

в домі батьків,

коли мені Хельгі

персні обрав,

що коли втрачу

я свого князя,

воïн незнаний

мене не обійме".

 

Хедін мовив:

 

⁴⁵ "Цілуй мене, Сваво,

бо я не вернуся

ані до Рогахейму,

ані до Рьодульсфьяллю,

доки я не помщуся

Хьорварда синові

за конунга, бувшого

під сонцем найкращим".

 

Хельгі і Свава, як розповідають, народилися знову.

 

Примітки і коментарі

Ця пісня, як і деякі інші тексти "героïчного" корпусу Едди, за структурою дещо нагадує сагу. Так, у центрі уваги - доля Хельгі, чий життєвий шлях ретроспективно простежується від народження до смерті. Менше уваги припадає на Атлі, старшого бойового товариша Хельгі. В пісні присутні міфопоетичні мотиви: віра в чари, чаклуни, відьми, духи, валькір'ï, велети тощо. Цікавим здається також мотив утілення героïчноï долі: Хельгі має передчуття, що не повернеться з двобою, але навіть не намагається його уникнути. Цю тенденцію, притаманну нордичній літературі загалом, ми ретельніше розглянемо згодом.

[1] Він затримався у Свафніра конунга на зиму, - мається на увазі, що Атлі не одразу розкрив мету свого візиту.

[2] Франмаром звався ярл, вихователь Сігрлінн, - у давніх германців був звичай, щоб шляхетні люди віддавали дітей на виховання своïм підлеглим.

[3] Балакучий птах, якого зустрів Хельгі, це, радше за все, той самий велетенський орел, у подобі якого Франмар ярл вартував Сігрлінн і Алов, яких Атлі згодом визволив (прозова вставка між строфами 5 і 6). Цю лінію не доведено до сюжетного завершення.

[4] ...орел кричить рано, - герой має змолоду явити звитягу і красномовність.

[5] шолома володар (hilmir), - досл. "шоломний", епітет на позначення воïна і шляхетноï людини.

[6] Фюльг'я (fylgja) - досл. "супутник", дух-покровитель особи чи місцевості (land-vættir); може являтися у подобі двійника людини, чарівноï жінки чи якоïсь потвори. Вважалося, що найчастіше фюльг'я зустрічається людині незадовго до смерті.

[7] Що, фюльг'я, даси ти // Хельгі до імені, - вважалося, що той, хто дав людині ім'я, має чимось ïï обдарувати.

[8] ...з іншого ж боку // тягнеться змій, - варіант перекладу: "на руків'ï тягнеться змій". Сенс слова valböstu не зовсім прозорий: ясно лише, що йдеться про якусь частину меча. Гадаю, тут ідеться про клинок: часто його виготовляли таким чином, що на клинку утворювався хвилястий візерунок, особливо помітний при конденсаціï на залізі вологи (наприклад, роси).

[9] ...залізні борти // у наших човнів; // нам відьми не шкодять, - мається на увазі, що на бортах корабля висять щити, оббиті залізом. Вважалося, що метали, особливо - залізо, відлякує різну нечисть і лихі чари. Радше за все, це відгомін індоєвропейськоï "металофобіï": в архаïчному суспільстві метали - зброя, прикраси тощо - маркували воïнську страту, будучи табу для представників господарського і жрецького прошарків.

[10] ...стояти на носі, - саме на носі човна під час бою було найнебезпечніше, тому туди ставили найкращих бійців.

[11] ...Атлі я звуся, // гнів мій страшний, - гра слів: "Атлі" пишеться і звучить майже як atall, себто "жахливий, дикий, лютий, гнівно сяючий".

[12] ...вершниць нічних (kveldriður) - себто відьом, тролиць.

[13] Дев'ять миль (níu röstum) - власне, раст (rast) означає "перепочинок", "перехід", себто відтинок шляху, що можна здолати, не відпочиваючи (в середньому 25 км). Глибоченько ж Атлі хоче зарити Хрімгерд!

[14] Будлунги, лофдунги, сіклінги - патронімічні іносказання на позначення благородних воïнів. Походження не зовсім прозоре. Так, будлунги - імовірно, від імені Будлі, брата Атлі (історичний Бледа, брат історичного Аттіли).

[15] ...чи дух там один (var sú ein véttr) - під словом véttr мається на увазі дух-захисник, у даному випадку - валькір'я.

[16] Знаки смерті (helstöfum) - руни, вирізані на зброï, щоб збільшити згубну силу.

[17] Сенс строфи 31 у тому, що Атлі розмовами затримав Хрімгерд до світанку. Будучи хтонічним створінням, дочкою йотуна, вона обернулася на камінь під променями сонця.

[18] Святковий кабан (sonargöltr), "сонячний вепр", символізує, як видно з назви, сонце (солярна семантика образу дичини, що ïï жене небесний мисливець, загалом дуже поширена у міфологічних системах народів Північноï Євразіï). Його святковий заріз має ритуальне походження і символізує смерть старого сонця та народження нового. Закланню передував ритуал, описаний у даному прозовому фрагменті: люди клали руку на вепра (це можна прочитати як клятву самим сонцем чи самому сонцю) й виголошували якусь обітницю, після чого пили з "чарки владаря" (bragarfulli; ісландська назва самого обряду походить від цього слова). Такі клятви вважалися священними й незламними. Не дивно, що Хедін спохмурнів, давши свою обітницю.

[19] Прозовий фрагмент між строфами 31 і 32 ілюструє деякі особливості нордичноï міфопоетики. Дія відбувається у переддень йоля - скандинавського Нового року, часу, коли сонце помирає і відроджується. Саме тоді сили темряви міцнішають. Тому не дивно, що Хедін зустрічає тролль-відьму верхи на вовку, зі зміями замість вудил (це взагалі хрестоматійна іконографія подібних створінь). Потвора напрошується до Хедіна у супутниці, хоче стати його фюльг'єю, він ïй відмовляє, і за те вона мститься: саме з ïï волі він виголошує обітницю взяти Сваву за дружину. Ймовірно, то була фюльг'я самого Хельгі (людина могла мати кілька духів-супутників).

[20] Звичай вигороджувати поле двобою горіховими вітами широко розповсюджений у Скандинавіï та фіксується багатьма наративами. Сенс цього вигороджування, ймовірно, у тому, щоб не допустити сторонніх впливів на перебіг двобою, передусім магічного характеру.