Переклад - Ілько Біленко-Шумахер, 2016-2017.
1[1] Починалися так
справи недобрі,
коли плакали альви
сльозами як зорями;[2]
з ранку саменького
людське прокляття
набирає сили
в скорботі разом.
2[3] Не сьогодні було це,
не вчора навіть,
багато минуло
часу відтоді -
то не давнина була,
вполовину давніше -
як Ґудрун намовляла,
народжена Ґьюкі,
синів молодих
на помсту за Свангільд:
3 «Сестру ви мали,
що Свангільд звалась,
її Йормунрєкк[4]
конями стратив
білими й чорними
на шляху війни,
сірими, спраглими бою
жеребцями ґотськими.
4[5] Залишились ви лиш
конунґів роду,
в живих лише ви
серед племені мого.
5 Сама я, до слова,
як в лісі осика,
позбавлена родичів,
як сосна гілочок,
радість я втратила,
як дерево листя,
коли губитель прутів[6]
налетить в день погодній.»[7]
6 Тоді каже Гамдір,
сміливості сповнений,
«Не надто ти, Ґудрун,
дала честі Гьоґні,
як вони Сіґурду
сон перервали,
ти в ліжку сиділа,
а вбивці сміялись.
7 Ковдри червоними,
біло-сині раніше,
стали від крові,
нею залиті;
Сіґурд холодний,
схилилась над мертвим
ти невтішна,
Ґуннар хотів того.
8[8] Атлі до безтями довести хотіла
Ерпа убивством
та Ейтіля загибеллю,
тобі ж ще на гірше вийшло;
хто підніме на іншого,
законом захищеного,
меча, сам біду накликає,
тобі ж повернеться.»[9]
9 Тоді сказав Сьорлі, -
а він був розумий:
«Не хочу із матір’ю
суперечок точити,
слова, видається, не всі ще
обидва промовили.
Чого вимагаєш, Ґудрун,
мало сліз пролила ти?[10]
10 Оплакала братів своїх
і синів своїх,
родичів близьких,
загиблих у січі;
і нас скоро, Ґудрун,
оплакуватимеш обидвох -
як на коней ми сядемо,
то на смерть приречемося.»
11 Рушили з двору,
люттю пашіють,[11]
юнаки прямували
попри гори високі
на гунських конях,
аби смерть відімстити.
12 Зустріли в дорозі
надхитру людину:
«Чим може цей темний[12]
нам прислужитись?»[13]
13 Іншою матір’ю роджений
відповів, що поможе
своїм родичам, як нога
допомагає іншій нозі.
«Як може нога
стопі помагати
чи рука проросте
для руки, що існує?»[14]
14 Тоді Ерп сказав
їм іще один раз, -
гарцював на коні
герой гордовито:
«Недобре безпутнім
дорогу вказувати.»
Сказали, що надто
бастард сміливий.
15 Дістали із піхов
піхов залізо,
мечі велетункам
призначені в радість;[15]
сили своєї
скоротили третину,
вразили юного,
до землі похилили.
16 Накидки струснули,
рушили рішуче,
високого роду
одяглись в оксамит[16].
17 З легких шляхів
обрали найважчий[17]
і сина сестри[18]
на гіллі повислого
на вітрі холодному
на захід від міста
на древі вовків[19]
зустріли. Біда їм!
18 Гамір в палатах,
мужі ель пивали,
гамір коней копит
ніхто не почув,
поки воїн сторожі[20]
в свій горн засурмив.
19 Почув тоді
Йормунрєкк,
що прямують
вершники в шоломах:
«Раду скликай,
мужі сильні йдуть,
люди, що діву
їхню убито!»
20 Розсміявся тут Йормунрєкк,
запустив руки в бороду,
не просив собі зброї,
налив лиш вина,
волосся відкинув,
на щит білий поглянув,
до рук своїх взявши
ріг золотий.
21 «Щасливим я бути, здавалося б, маю,
що бачу нарешті
Гамдіра й Сьорлі
в залі своїй,
я можу зв’язати
тятивами від луків,
синів гарних Ґьюкі[21],
повісити на шибениці».
22 Тоді мову завела
Гродрґльод[22], що поодаль стояла,
до сина казала,
про недобре думки:
---
«Спекотно там буде,
та може ради й не бути.
Чи зможуть двоє
тисячу ґотів
зв’язати чи вбити
у їхніх палатах?»[23]
23 Лемент здійнявся,
попадали кубки,
кров розтеклася
з ґотських грудей.
24 Тоді каже Гамдір,
сміливості сповнений:
«Чекав, Йормунрєкку,
нас бачити хтів,
братів по матері,
в своєму палаці.
Ноги твої
і руки твої,
Йормунрєкку, кинуто
у нещадне полум’я».
25 Заревів тоді
богонароджений,
потужний у латах,
неначе ведмідь:
«Кидайте каміння,
як не бере спис їх,
і лезо не ріже,
Йонакра синів[24]».
26 Тоді каже Гамдір,
сміливості сповнений:
«Даремно ти, брате,
вуста розтуляв,
часто із них
неподобне виходить».
Сьорлі сказав:
27 «Ти сильний, Гамдіре,
та мав би ти розум;
багатьом людям бракне
мудрості трохи!»
Гамдір сказав:
28 «Не було б голови вже,
якби Ерп був живий,
спраглий до бою наш брат,
нами ж убитий в дорозі,
воїн достойний, -
діси[25] в тім винні, -
невразливий до смерті, -
спокусили на вбивство».
Сьорлі сказав:
29 «Не варто нам, думаю,
подібно вовкам
гризтись за власну провину,
неначе псам норн[26],
що, голодні, зростають
в пустельних просторах.
30 Добре ми бились,
над ґотами стали,
мечами побитими,
як орли на гілках.
Славу добру здобудемо,
хай сьогодні чи завтра загинемо;
не доживе до вечора той,
кому норни не присудили».
31 Поліг тоді Сьорлі
на вході до зали,
а Гамдір загинув
позаду її.
Це й зветься Давня мова Гамдіра.
Примітки:
[1] Белловс вважає цю строфу пізнішим додаванням до пісні.
[2] Також можна інтерпретувати як:
коли вже сідала
альвів печаль
Тут під «печаллю альвів» мають на увазі захід сонця.
Російськомовні перекладачі віддають перевагу розумінню цієї частини близькому до того, як подаю його я. Англомовні ж схиляються більше до другого варіанту розуміння цих двох рядків. При чому Голландер зазначає, що альви ніколи не називали сонце своєю печаллю, для них це - «біле, чисте колесо». Небезпеку сонце несе карликам та темним альвам - якщо воно застане їх, то перетворить на камінь. Такі сумніви Голландера, які поділяю і я, підштовхують до того, що обраний мною варіант таки є ближчим до оригіналу.
[3] Белловс і цю строфу вважає пізнішим додавання, хоча й зазначає, що інші дослідники піддають сумніву наступну, третю, строфу.
[4] Йормунрєкк - скандинавське ім'я для Германаріха (приб. 265-375), остґотського короля, який володів територіями Північного Причорномор’я та Поволжжя. Правив у 350-275 роках.
[5] Строфа неповна. Напевно, частину її (другу) було втрачено.
[6] Тут: вітер. Хоча, Белловс поруч з таким поясненням цього кеннінґу, посилається на те, що інші дослідники розшифровують його як «сонце». Голландер же узагалі розшифровує його як «вогонь».
[7] Белловс зазначає, що між строфами 5 і 6 можлива лакуна.
[8] Белловс припускає, що цю строфу було додано до пісні пізніше, адже її форма доволі дивна і не вписується в канву усієї пісні.
[9] Тут Голландер звертає увагу, що Ґудрун ніколи не прислухається до таких слів, і в цьому є її найбільша проблема.
[10] Деякі дослідники приписують ці слова Гамдірові.
[11] Белловс вважає, що далі в тексті пропущено два рядки.
[12] Ця «надхитра» та «темна» людина - зведений брат Гамдіра та Сьорлі Ерп. Чому «надхитрий» - не зрозуміло. «Темний» - швидше за все через своє «нечисте» походження. Батьком Ерпа був батько Гамдіра та Сьорлі Йонакр, але матір’ю була не його дружина Ґудрун, а наложниця Йонакра.
[13] Хто каже ці слова, достеменно не відомо. Одні дослідники приписують їх Гамдіру, інші - Сьорлі.
[14] Белловс зазначає, що строфа є пошкодженою. Також пряму мову деякі дослідники відділяють в іншу строфу, яку також вважають частково втраченою.
[15] Зміст речення: «вони дістали з піхов мечі, призначені для вбивства велетунок, чому останні дуже раді - не за призначенням використовується зброя». Хоча деякі дослідники вважають, що тут мається на увазі конкретна велетунка - Гєль, богиня смерті, яка радіє, що зараз пролиється кров.
[16] Голландер пояснює цю строфу тим, що брати прибули вже до палацу Йормунрєкка й перебрались у магічні шати (оксамиту приписувались магічні властивості).
[17] Белловс припускає, що цей «найважчий шлях», який ним англійською перекладено як «шлях болю» - це саме та дорога, на якій було страчено Свангільд.
[18] Син сестри - Рандвєр, син Йормунрєкка, якого батько стратив за нібито зв’язок зі Свангільд, яка насправді була його мачухою.
[19] Древо вовків - не стільки кеннінґ, скільки поетичний образ. Вовками в Скандинавії називали злочинців. Тобто тут можна зрозуміти, що Рандвєра повісили не на будь-якому дереві, а саме на призначеному для страти злочинців.
[20] Белловс припускає, що в горн міг сурмити не охоронець, а Гамдір, ніби сповіщаючи при близький напад.
[21] Насправді Гамдір та Сьорлі є не синами Ґьюкі, а онуками по материній лінії.
[22] Гродрґльод - «Славносяйна», «Осяяна Славою».
[23] Багато дослідників вважає, що під іменем Гродрґльод ховається сама Ґудрун, а строфа закралась сюди випадково. Місце їй знаходять переважно після строфи 10. Таким чином вибудовується оповідь про те, що саме Ґудрун намовила Ерпа іти третім разом із братами їм у допомогу.
Я ж роблю припущення, що строфа може мати своє місце саме тут, але випала з канви оповіді через втрату частини тексту. Таким чином, нам просто пізніше розказують про мотиви Ерпа - він не з власної волі набивався у супутники зведеним братам, а саме за намовлянням мачухи.
[24] Цікавий момент. Тут можна припустити, що перебуваючи в передсмертних муках, Йормунрєкк пізнав усі таємниці світу. А отже й дізнався секрет невразливості братів - вони вдягнені в чарівний одяг, який неможливо пробити залізом. Тому він й радить своїм воїнам, що вбити Гамдіра й Сьорлі можна лише забивши їх камінням. Хоча деякі англомовні дослідники, посилаючись на «Саґу про Вьольсунґів», прямо зазначають тут, що це саме Одін говорить ці слова.
[25] Діси - Божественні діви, які подекуди втручаються в людську долю. Інколи можуть призвести до позитивних вчинків, інколи - до негативних. До них відносять також норн та валькюрій.
[26] Пси норн - Вовки.