Автор: Єлєна Ґурєвіч, переклад: Ілько Біленко-Шумахер.
Джерело: Е.А. Гуревич, 2001. Источник: Древнейшие государства Восточной Европы: 1999 г.; Восточная и Северная Европа в средневековье / отв. ред. Г. В. Глазырина. М.: Вост. лит, 2001. С. 441–449 (комментарии Е.А. Гуревич).
«...Й тут закінчується пасмо про Торда Золотої Аси». Нам лишається лише здогадуватися про те, який зміст вкладав у слово þáttr – «пасмо» – автор (чи, правильніше сказати, «редактор») історії про Торда, виводячи заключну фразу цього короткого оповідання. Інша версія тієї ж історії, викладена з невеликими змінами (в першу чергу – скороченнями, про характер яких буде сказано нижче) в королівській сазі, що вийшла з-під пера ісландського переписувача декількома століттями раніше – в останні десятиліття XIII ст., має іншу кінцівку: «Й тут закінчується ця розповідь (frásögn)».
Ісландське þáttr (в множині þættir), яке з часом перетворилося на жанрову номінацію давньоісландської розповіді, яка зазвичай відрізняється від саґи не лише своїм обсягом, але насамперед вибором головного героя, наративною структурою й, нарешті, колом сюжетів та головних тем, в середні віки зазвичай застосовувалося для позначення будь-якої частини від цілого – розділу (наприклад, законодавчого укладу), глави або навіть однієї зі сюжетних ліній саґової оповіді. В той самий час «пасмами», вплетеними до життєписів правителів Норвегії, а часом й такими, що переплітаються, подібно до скручених мотузок, з яких плели корабельні канати (головне й первісне значення слова þáttr), з головною дією, яка розгортається в цих історичних творах, виявлялися й цілком самостійні твори, які не втрачали своєї окремості в складі тієї чи іншої королівської саґи. Це могли бути як цілі саґи про ісландців (прикладом може прислужитися «Саґа про Галльфреда», яку було «вплетено» – розбито на частини й інкорпоровано – в життєпис Олава Трюґґвасона в найзначнішому зводі королівських саґ XIV ст., «Книзі з Плаского Острову»), чиї герої певний час перебували на службі в норвезьких керманичів, що, напевно, й послугувало підставою для включення цих історій в саґи про конунґа, так й короткі оповіді про приїжджих чужинців, у першу чергу тих самих ісландців, які весь час з'являлися в Норвегії, де вони волею-неволею вступали у стосунки з конунґом й часто звеличувалися, зумівши, завдяки проявленим ними доблесті, розуму та талантам, завоювати прихильність керманича та отримати почесне місце в королівській дружині. Те, що ці останні історії, які нині іменуються пасмами, називалися всередині подібних компіляцій то frásögn, то saga, то þáttr, то ævintýr («розповідь»), а то й зовсім ніяк не називалися й уводилися заголовками Frá... («Про <такого>») та завершувалися фразами: «Тут закінчується оповідь про...», не повинно ніяк впливати ані на можливість їх трактування як окремих і самостійних творів (а не частин й глав тих чи інших королівських саґ, хоча, зрозуміло, відомо чимало далеко не очевидних, межуючих випадків), ані на їх жанрову атрибуцію.
Історія про Торда Золотої Аси належить до переліку пасом про ісландців, чиї самодостатність та окремішність не лише засвідчуються якостями самої оповіді, а й знаходять підтвердження в її рукописній традиції. Існування двох редакцій пасма, з яких одне – й до того ж саме те, яке ми знаходимо в складі саґи про синів Маґнуса Голоногого, – містить явні сліди переробки тексту, відзначеної прагненням пристосувати його до нового, ширшого контексту королівського життєпису, не залишає місця для сумнівів у початковій самостійності оповіді про Торда. Хоча включення пасма до «Гнилої Шкіри» не спричинило за собою будь-якої істотної її деформації, деякі зі зроблених в ній змін є доволі симптоматичними. Так, найбільшим скороченням піддалися початкові епізоди пасма, в яких розповідалося про те, як Тордові вдалося подолати неприязнь Відкунна й заручитися його підтримкою в майбутньому.
Судячи з усього, в очах редактора та упорядника компіляції докладне й розгорнуте подання сцен, які випереджають основну дію оповіді, а саме конфлікт Торда з Інґімаром, в який було залучено наймогутніших людей Норвегії, а під кінець навіть її правителя – конунґа Ейстейна, лише уповільнювало його ходу, відсуваючи перехід до центральної частини оповіді. В результаті досить розлога промова Аси, в якій вона поволі наставляла Торда, як слід діяти, аби завоювати дружбу Відкунна, підміняється коротким та прямолінійним повідомленням якоїсь безіменної «людини», яка оголошує про швидке прибуття знатного родича й ледь не вимагає від Торда скласти пісню на його честь. При цьому в якості мотиву створення драпи висувалася необхідність примиритися з Відкунном, оскільки той, як стверджував співрозмовник Торда, ставився до нього зі «зневагою». Сцена виконання хвалебних віршів також виявилася зведеною до кількох фраз, викладених у «телеграфному» стилі, при чому з неї зникли зовсім: 1) поетична цитата; 2) заява Торда про те, що він склав «невелику» пісню, й прохання вислухати її; 3) реакція Відкунна на бажання Торда виголосити драпу.
Центральна частина оповіді, головними дійовими особами якої були лендрманни й сам конунґ Ейстейн, навпаки, не піддалася хоч якимось істотним змінам. Єдина помітна втрата тут – остання, третя за рахунком саркастична «сентенція» Інґімара, виголошена ним з нагоди прибуття конунґа. В цій частині пасма є, втім, й одне надбання, безсумнівно обумовлене включенням її в історію норвезьких керманичів: до закінчення останнього епізоду, яке повідомляє про відбуття Інґімара з Нідароса, додано, що «Ейстейн конунґ не став перешкоджати його від'їздові й не надав жодного значення тим дурним словами, які він виголосив, визнавши для себе гіднішим проявити милосердя та мудрість, як він завжди робив». Оповідь про Торда, таким чином, наводиться в сазі не лише заради «забави» (skemtan) – в якості цікавої історії, що сталася за часів правління Ейстейна Маґнуссона (дію в пасмі прийнято відносити до 1112 року), але одночасно використовується в ній як приклад, який демонструє витримку, вірність взятим на себе зобов'язанням, справедливість та мудрість цього конунґа.
Оповідь про Торда Золотої Аси, безсумнівно, мала бути зарахована до доволі великої групи пасом про ісландців, зазвичай іменованих «пасмами про поїздки з країни» (útanferðar þættir)[1]. Перше, що об'єднує подібні історії, це те, що головна дія в них розгортається за межами Ісландії, насамперед у Норвегії. На відміну від номінативних героїв саг про ісландців, зазвичай людей родовитих, нерідко представників славних та могутніх родів, герой таких історій – в більшості випадків людина незначна, а зазвичай, вірогідно, й взагалі вигаданий персонаж. Таким був, швидше за все, й Торд. Нагадаємо, що в пасмі не наведено навіть імені його батька (сказано лише, що Торд «перевершив» його, іншими словами, зумів домогтися більшого, аніж він), не кажучи вже про інших родичів. Щоправда, Торд Золотої Аси згадується в середньовічному ісландському «Перелікові скальдів» (Skáldatal), в якому записано імена всіх скандинавських поетів, які коли-небудь складали хвалебні пісні на честь правителів та знатних людей, проте не можна виключити, що ім'я Торда потрапило в цей перелік просто з однойменного пасма; як би там не було, ані про Торда, ані про Асу немає відомостей в жодному іншому з відомих джерел.
Більшість пасом про поїздки з країни будується за єдиним «сценарієм». Залишивши з тих чи інших причин рідні краї, герой таких оповідей вирушав до Норвегії, де його, зазвичай, очікували серйозні випробування. Внаслідок вчиненого ним, а часом й уявного проступку (вбивства, порушення королівського заборони, обмови тощо), він вступав у конфлікт з конунґом або знатною людиною, яка його заміщує, у владі яких він опинявся. Цей конфлікт зазвичай вирішувався на користь ісландця, якому, завдяки проявленим ним мужності та винахідливості, а нерідко й умілому посередництву помічників, вдавалося зрештою досягти миру з могутнім супротивником, завоювати його прихильність, а разом з ним й становище в чужій країні (найчастіше – зробитися королівським дружинником). У висновку таких історій герой, істотно підвищивши свій соціальний статус, назавжди залишався в Норвегії або ж повертався додому й ставав великою людиною у себе вдома, в Ісландії.
У «Пасмі про Торда Золотої Аси» ця загальна наративна схема отримує своєрідний злам. У ролі порушника громадського спокою та миру, всупереч звичаю, виступає не ісландець – герой пасма, а його контрагент – знатний лендрманни, чиї протиправні дії й слугують причиною конфлікту, який утворює ядро оповіді. Відповідно, змінюється й роль високопоставлених помічників, чия участь у справі на стороні протагоніста, як це нерідко буває в пасмах, сприяє кінцевій перемозі ісландця. Тоді як у традиційному для історій цього жанру протистоянні «конунґ – ісландець» їх втручання, зазвичай, було спрямоване на те, аби домогтися прощення головного героя та примирити ворогуючі сторони, в оповіданні про Торда підтримка, яка надається ними ісландцеві, не в останню чергу має своєю метою заспокоєння баламута, який розійшовся не на жарт й зневажає закон, та одночасно з'ясувати, на чиєму боці сила. Найголовніша ж особливість цього пасма – те, що серед могутніх помічників, які захищають Торда від свавілля Інґімара, виявляється й сам конунґ. Слід, нарешті, відзначити й ще один відступ нашої оповіді від стандартної оповідної структури пасом про поїздки з країни: змальований в ньому конфлікт між головними дійовими особами так й залишається неврегульованим.
Й тим не менш, за всіх відхилень від звичних сюжетних стереотипів пасом про поїздки з країни, головна тема оповіді про Торда Золотої Аси – та ж, що й у переважній більшості історій, які належать до цієї групи: невідомий виходець з Ісландії (безрідний «бродяга», «салоїд», як іменує Торда його супротивник) домагається багатства, пошани та загальної поваги й набуває славу «найхоробрішої людини». Торд – типовий герой пасом, який досягає усього виключно завдяки своїм особистим перевагам та вмінням. З'явившися в Норвегії без копійчини в кишені, не маючи там ані рідні, ані друзів, Торд сам встановлює всі необхідні соціальні зв'язки: спершу йому вдається увійти в довіру та завоювати прихильність багатої жінки, другом та торговим компаньйоном якої він стає, потім, скориставшись її порадою, заручитися підтримкою однієї з наймогутніших людей в країні, після чого він вже може сміливо «мірятися силами» з ким завгодно. Нагода, зрозуміло, не могла не випасти, й Торд, кинувши виклик Інґімарові й не відступивши, незважаючи на небезпеку, що йому загрожувала, показав себе гідною та хороброю людиною. Крім того, він зумів залучити на свою сторону найіменитіших людей, змусивши їх взяти дієву участь у своїй долі.
В якості головного механізму, що просуває вперед дію пасма й в результаті призводить до піднесення героя, виступає процес обміну дарами та зобов'язаннями, невідворотність виконання яких – своєрідний стрижень суспільних відносин в середньовічній Скандинавії[2]. «Пасмо про Торда Золотої Аси» – яскравий приклад, який демонструє дію принципу взаємності, що лежить в основі цих відносин: за позику віддяка. Піднісши хвалебну пісню Відкуннові й відмовившись від традиційної в таких випадках «віддяки» – золота, яку він обмінює на обіцянку дружби, Торд робить знатного лендрманна своїм боржником. Пізніше, коли приходить час, він вимагає від Відкунна повернути борг – підтримати його в протистоянні з Інґімаром. Той негайно визнає зобов'язання, які його зв'язують, й приходить на допомогу до ісландця. На цьому видима активність головного героя закінчується, й він, як це нерідко буває в пасмах при появі помічників, в загальному, випадає з фокусу оповіді, перетворюючись на безсловесного спостерігача того, що відбувається, до якого оповідач повертається лише наприкінці своєї історії. Замість нього на авансцену один за іншим, підкоряючись обов'язку, виступають могутньої мужі Норвегії й, нарешті, той, кого ніхто не може перевершити силою, – сам конунґ Ейстейн. Як з'ясовується, кожен зі знатних чоловіків, які поспішили на допомогу героєві пасма, пов'язані зі своїм попередником наданою йому в минулому послугою, нагадування про яку змушує їх, хай і всупереч їхньому бажанню, не відкладаючи вирушити на допомогу до друга, що їх покликав. Так в результаті «складання» сил двох лендрманнів та одного конунґа вдається відстояти правоту Торда, згасити хвилювання, що вже виникло в місті, й привести до виконання закон.
Хоча здобута героєм перемога – насамперед заслуга його помічників й у першу чергу конунґа Ейстейна, роль Торда в результаті справи проте нітрохи не применшується: це він вміло запустив й поставив собі на службу безвідмовно працюючий механізм взаємодопомоги. Як й у інших пасмах про поїздки з країни, в оповіді про Торда Золотої Аси головна увага оповідача належить не правителю Норвегії, в життєпис якого було вставлено пасмо, але заповзятливому ісландцеві, який власними зусиллями вибудовує свою долю.
Примітки:
[1] Див.: Harris J.C. Genre and Narrative Structure in Some íslendinga þættir // Scandinavian Studies. 1972. Vol. 44. P. 1–27.
[2] Тема віддяки – основа сюжету не одного пасма про ісландців. Див. про це в нашій публікації двох пасом у журналі: Одиссей-1997. М., 1998.