• Rus
  • Ukr
Як легенда про вікінгів перетворилася на думу про козаків / Ілько Біленко-Шумахер / edda.in.ua
  • Тексти
  • Статті
  • Словники
  • Фан-арт
  • Головна
  • Статті
  • Ілько Біленко-Шумахер
  • Як легенда про вікінгів перетворилася на думу про козаків

Як легенда про вікінгів перетворилася на думу про козаків

Автор - Ілько Біленко-Шумахер, 2016-2017. Опубліковано в журналі «Історія+», №2 (39), лютий 2017.

 

Дуже часто в міфології різних народів, навіть дуже віддалених один від одного, можна знайти спільні теми. А інколи вони просто на диво схожі між собою. Серед них й історія про трьох братів, яка є в українському і скандинавському фольклорах.

«…Пішла Гудрун[1] одного разу до моря, взяла камінь в руки й увійшла в море, аби втопитися. Та підхопили її хвилі високі, й пливла вона, доки не сягнула палацу конунга Йонакра. Був він сильний конунг, велике військо мав. Побрався він із Гудрун. А діти були в них: Гамдір, Сьорлі та Ерп. Там й Свангільд зростала…» («Сага про Вьольсунгів», розділ 39).[2]

Перш за все, варто сказати, хто така Гудрун. Історичних прототипів у неї неймовірно багато, тож звертатися до них нема сенсу. У давньоскандинавському епосі ж ця жінка була дружиною чи не найвизначніших персонажів.

Перший чоловік - мужній та хоробрий Сігурд - загинув від руки зрадників, другий чоловік - жорстокий Атлі (Аттіла) - загинув уже від її рук. Про його смерть згадується навіть у низці історичних документів.

Так, візантійський історик Марцеллін Коміт розповідає, як у першу шлюбну ніч Аттіла, вождь гуннів[3] (племені, яке кочувало у Придунав’ї), загинув від рук своєї неназваної дружини. Натомість готський літописець Йордан зазначає, що Аттіла справді помер під час шлюбної ночі з принцесою готів Ільдіко, але своєю смертю.

І саме після смерті Атлі скандинавська королівна[4] вирішила накласти на себе руки, як читаємо це в наведеному вище уривку. Та замість смерті знайшла вона продовження свого життя - Чорне море викинуло її на берег, де вона зустріла свого третього чоловіка.

Територію, на яку викинуло Гудрун, можна окреслити приблизно Півднем України. Якщо вірити тому ж Йорданові, то були це землі остготських племен, що в той час населяли Причорномор’я, а сам Йонакр, з яким королівна побралась, був вождем одного з цих племен.

Логічно припустити, що локалізація його племені була в межах Кримського півострова, адже вело воно осілий спосіб життя на противагу більшості материкових племен.

У цьому шлюбі Гудрун народила двох синів, також при ній була донька від її попереднього шлюбу. У вождя ж у цей час також народився ще один син, але вже поза шлюбом. Так би й жили собі щасливо Гудрун з Йонакром та дітьми, якби не сталася в їхній родині трагедія.

Великий вождь усіх племен остготів Германаріх зажадав одружитися з прекрасною донькою Гудрун. І заслав до неї своїх сватів, та не абияких, а свого сина. Свангільд - так звали красуню - дала свою згоду на шлюб[5] і вирушила до нареченого.

Шлях пролягав довгий, адже історики локалізують палац Германаріха приблизно на території сучасного Києва. У той час така подорож могла забрати багато часу, тож і трапитися могло різне. У нашій історії вийшло так, що Свангільд не змогла дочекатися прибуття до нареченого й зрадила йому в дорозі. Та ще й з його рідним сином. Коли вождь дізнався про це, то наказав одразу ж обох стратити.

Ця страшна звістка дійшла до Гудрун, і почала вона намовляти своїх синів помститися за сестру. Тож вирушили двоє братів до палацу Германаріха, щоб здійснити помсту. У дорозі вийшов до них третій, зведений брат. Почав просити взяти його з собою, мовляв, може він стати їм у пригоді.

Та не захотіли двоє старших братів узяти з собою молодшого й після сварки вбили його. Коли ж прийшли вони до Германаріха й відтяли йому руки та ноги - не вистачило їм ще однієї руки (тобто молодшого брата), щоб стяти цареві[6] голову. Тож воїни вождя забивають обох братів камінням.[7]

Історія ця цікава не лише тому, що ці події відбувалися колись на наших теренах. Мають вони свої відбитки й у нашій історії та літературі. Чого варта лише паралель, що напрошується сама собою, між легендою про заснування Києва та історією про трьох братів і сестру їхню Либідь![8]

Та існує інша легенда, в якій брати-вікінги (якщо їх ще так можна називати) стають українськими козаками, що тікають з турецького полону. Ця історія розповідається в давній українській думі «Втеча трьох братів із города Азова, з турецької неволі».

Місце сестри заступає прагнення волі, але далі за сюжетом маємо майже аналогічну ситуацію. У далеку путь вирушають троє братів. Двоє старших змогли викрасти собі турецьких коней та награбувати краму, а молодший якось недоладно про все це забув.

І от проситься він, аби хтось із братів скинув частину награбованого з коня і взяв його до себе. Та обидва брати відмовляють йому в цьому й покидають на погибель у степу.

Середній брат ще роздумує над тим, щоб урятувати молодшого, та його відмовляє старший брат. І вони скачуть додому, хоча середній кілька разів шкодує про скоєний злочин - та змінити вже нічого не можна.

Так молодший брат і гине в дорозі, на Савур-могилі, від голоду та спраги. Та старші брати не потрапляють додому - їх наздоганяють і вбивають турки. Як і в легенді про синів Гудрун, братам не вистачає ще однієї руки (молодшого брата) для того, щоб оборонитися, та ще однієї ноги, щоб утекти від переслідувачів.

Так, в українських думах прямо не сказано, що брати вбили наймолодшого, але покинути пішого в полі в ті часи означало фактично приректи його на загибель - або вовки роздеруть, або від голоду помре. Що в решті й сталося. Тобто брати свідомо пішли на цей крок - аби врятувати своє життя, вони пожертвували життям наймолодшого.

Паралелі між двома історіями, скандинавською та українською, напрошуються самі собою. Терени, на яких відбувається дія, майже ті самі - українське Причорномор’я. Головні дійові особи - троє братів, які вирушають у далеку подорож. Відправною точкою стає загибель молодшого брата, чия допомога в майбутньому могла б урятувати двох старших.

Цілком можна припустити, що колись розказана на цих теренах скандинавська історія запала в пам’ять місцевого люду, передавалася з уст у вуста і в кінцевому підсумку трансформувалась у нашу думу. Так колись звитяжні скандинавські воїни перетворились на не менш звитяжних українських козаків.

 

Примітки:

[1] Через специфіку видання, тут і далі літеру «ґ» спрощено до літери «г». Мало б бути «Ґудрун», «конунґ», «саґа», «Вьольсунґи», «Сіґурд», «ґоти», «остґоти», «вікінґи».

[2] Переклад Ілька Біленко-Шумахера.

[3] Тут закралась помилка - «гунів».

[4] На жаль, неточностей в тексті багато. Тут мало б бути «давньоскандинавська конунґівна».

[5] Насправді, жінка не мала права голосу в таких питаннях. За Свангільд в цьому випадкові рішення приймав її вітчим - Йонакр.

[6] Зрозуміло, що слово цар тут абсолютно недоречне - так звали лише московитських очільників. Тут більше пасує «конунґ», «вождь» або безпосередня згадка імені Германаріх.

[7] Варто пояснити це місце. В передсмертних муках Германаріх, якому не стяли голови, встигає віддати наказ своїм воїнам бити юнаків камінням. Перед загибеллю конунґ встигає зрозуміти, що брати вдягені у магічні шати, тому залізо їх не візьме.

[8] Помилка. Має бути «Чого варта лише паралель, що напрошується сама собою, між нашою історією та легендою про заснування Києва трьома братами та сестрою їхньою Либідь».

Flag Counter

Hosting Ukraine

Контакти

Зворотній зв'язок

Пошук по сайту